Грiшниця
Олена Печорна
Їi краса стала ii прокляттям: чоловiки жадали ii – i вони отримали бажане, а вона – невилiковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селi Чорнобильськоi зони. Позаду залишаються понiвечене життя в родинi пиякiв, чи то дитбудинок, чи то дiм розпусти, згвалтування за згвалтуванням i син, якого в неi вкрали… Вiдверта сповiдь грiшницi, яка понад усе переймалася чужим болем!
Олена Печорна
Грiшниця
Передмова
Я читаю повiльно, тому не хапаюся за все пiдряд, мушу обирати. Тож, отримавши пропозицiю вiд «Клубу Сiмейного Дозвiлля» прочитати дебютний роман Олени Печорноi «Грiшниця» та написати передмову, я, звiсно, захвилювалась – ii не напишеш, не прочитавши твiр. А читати – то вiдкласти iншi справи…
І от роман прочитано. Доволi швидко. У днi його читання думки моi все линули до героiнi та ii долi, i я поспiшала повернутися до тексту. Нелегку мiсiю взяла на себе авторка – розповiдати читачевi такi серйознi речi.
Олена Печорна не лоскоче читача, викликаючи в нього штучну веселiсть, але й не намагаеться шокувати, кидаючи його в моторошнi буднi Лариси, головноi героiнi, життеву стежку якоi ми маемо можливiсть прослiдкувати в романi. Роздiли про сьогодення героiнi, мов намистини, чергуються з роздiлами про ii дитинство, потiм про юнiсть. Авторка майстерно нанизуе iх, зчiпляючи ключовим словом, наскрiзною думкою, розмiрковуючи над сплетiнням людських доль та пробуджуючи думки й почуття читача.
Спiвпереживання, еднання з героiнею виникае з перших сторiнок роману. І, як на мене, воно е одним iз критерiiв художностi. Бо твори, якi зачiпають лише розум, звiсно, можуть бути цiнними та корисними, але сила слова, що бентежить до того ж i душу, даеться не кожному.
Героiня роману – наша сучасниця. Подii, описанi в романi, вiдбуваються в провiнцiйному мiстечку, у селi Чорнобильськоi зони та в Киевi, тож будуть впiзнаваними для багатьох читачiв. Характери персонажiв теж реальнi, можна сказати, типовi. І навiть коли читаеш про те, з чим ранiше не стикався у власному життi, не виникае думки про неймовiрнiсть описаного, про «творчi фантазii». Тому що життя часом дае такi «матерiали», перед якими блiднуть i романи, i серiали.
Ще однiею героiнею роману, що проходить вiд першоi сторiнки до останньоi, е любов. Глибока загальнолюдська любов, за яку чiпляеться людина над прiрвою, бо саме любов тримае на цьому свiтi попри все. І як найвище ii виявлення – материнська любов. Любов до дитини – чи то вона ще зародок на екранi ультразвукового апарату, чи вже немовля, чи хвора тiлом дитина, за життя якоi мати бореться, йдучи на все, чи то дорослий син, якого занапастив Чорнобиль, чи здоровий син iз хворою душею, котрий переходить межi людськоi поведiнки, але для матерi залишаеться синочком…
Багато подiй, багато думок. Багато жiнок. Здебiльшого сильних. Вони мусили стати такими, бо мали заради чого жити. Дочитавши роман, не почуваешся втоптаним в багнюку, не хочеться лiзти в петлю, ти йдеш жити далi з усвiдомленням своеi сили i з вiрою в те, що свiт – не збiговисько покидькiв. А також е сили небеснi, якi не полишають тебе на твоiй стежцi.
«Людинi дано не бiльше й не менше того, що вона здатна витримати, щоб прожити. То був мiй шлях, тепер я це знаю i у свою хвилину пiду – не озираючись, без прокльонiв, з молитвою за тих, кого любила чи ненавидiла, ще заберу грiхи й залишу по собi Любов – щоб свiт став кращим».
«Грiшниця» – роман терапевтичний, роман-сповiдь i роман-пiдтримка.
Безумовно, вiн буде дуже цiкавий жiнкам. Але, хоч як здивувало це авторку, на лiтературному конкурсi чоловiча половина журi одностайно високо оцiнила ii рукопис i присудила твору Мiжнародну украiнсько-нiмецьку лiтературну премiю iменi О. Гончара 2010 року.
В добру путь, авторе!
В добру путь, читачу!
Щиро – Мiла Іванцова,
письменниця, перекладач, викладач, журналiст
У нас е крила, i над нами немае неба.
Бi Дорсi Орлi
Воно всерединi нас.
Частина І
У будинку з примарами
Небо обвисло, притиснуте невидимим тягарем води, а на горизонтi