Столiття Якова
Володимир Савович Лис
Найкращий роман десятирiччя – короноване слово, яке вразило лiтературну Украiну!
У життi старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з’являеться дiвча-приблуда. Вона питае, чи любив вiн колись, – i виринають десь iз глибини пам’ятi його кохання, i бiль втрати, i круговерть вiйн та режимiв, i радощi та горе в родинi, i грiхи й каяття…
Володимир Лис
Столiття Якова
© Лис В. С., 2010
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2010, 2014, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2010
Колажi Тетяни Коровiноi
«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.
Тетяна та Юрiй Логушi,
засновники проекту
Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.
Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.
Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру, i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.
koronatsiya.com
Направду добра книжка
Засiдати в журi лiтературних конкурсiв я, по щиростi, не люблю. Нiчого хорошого тут немае – доводиться цiлими днями перечитувати, за Маяковським кажучи, «тысячи тонн словесной руды», щоб не дати згубитись якомусь невiдкритому талантовi, а потiм ще й роками журитись його лiтературною долею, наче ти в нiй i винувата. Тож, коли цьогорiчна «Коронацiя слова» запросила мене в журi ювiлейноi «Гранд-Коронацii» – тiльки для попереднiх лавреатiв, краще з кращого за 10 рокiв конкурсу, – я зiтхнула з полегкiстю: гаразд, хоч «вiдкривати» нiкого не треба буде! Автори, нiвроку, вже знанi, «окнижкованi», отже, жодноi вiдповiдальности – i жодних несподiванок, вiдповiдно, теж…
На щастя, життя без несподiванок не обходиться.
Роман «Столiття Якова» вразив усе журi в повному складi, без рiзницi лiтературних смакiв i вподобань. Так бувае тiльки з направду добрими книжками – вони переконують одразу i найзапеклiших скептикiв, як жива iстота переконуе на дотик теплом i пульсуванням крови пiд шкiрою. З’ясувалося, що всi проковтнули рукопис одним духом: життя (чи варто сказати «житiе»?) древнього Якова з полiськоi глибинки, його любовi й вiйни, злочинства й подвиги, пристрастi й муки несподiвано виявились куди захопливiшими за кiлограми детективiв iз пригодами зомбi, упирiв, ФСБ та iнших потвор. Серед засилля сучасного лiтературного силiкону Якiв зi своею сiмейною сагою впадав в око, як живий серед манекенiв: вiн був справжнiм – йому хотiлося спiвпереживати. Жiнки, згадуючи деякi епiзоди, склiпували сльозу: атож, мелодраматичного в романi чимало, тiльки чомусь тому всьому вiриш… Чи не тому, що «столiття Якова» – це ще й сто повних рокiв украiнськоi iсторii, з усiма ii – куди там шекспiрiвським! – непроговореними й неосмисленими трагедiями, чиi непiдбитi рахунки ми й далi продовжуемо оплачувати? І волинське Полiсся на перехрестi режимiв, iмперiй, народiв, армiй, культур i субкультур (хто тiльки не товкся тут за «столiття Якова» – вiд уланiв Пiлсудського до наркодiлерiв на джипах…) – то сцена, на якiй розiгруеться споконвiчна драма боротьби людини зi свiтом за власну душу? І книжка ця – не тiльки про дядька-полiщука, мужчину з вимираючоi породи справжнiх, якого, як трiску, жбурляло по водах вийшлого з берегiв ХХ столiття, – а й, якимсь таемничим чином, як то завжди бувае з направду добрими книжками, – про кожного з нас?..
Одне слово, вiдкриття таки вiдбулося: журi переживало ейфорiю астронома,