Доктор Серафiкус. Поза межами болю

Осип Турянський

Вiктор Домонтович

«Доктор Серафiкус» – один з трьох його iнтелектуальних любовних романiв В. Домонтовича (1894—1969). Професор Комаха, який вiдкидае сексуальне начало як варварство, зазнае поразки, коли його спостигае кохання.

Повiсть-поема «Поза межами болю» Осипа Турянського (1880—1933) вважаеться одним з кращих творiв, що змальовуе Першу свiтову вiйну як пекло, через яке пройшли семеро приречених на смерть, в т. ч. i майбутнiй автор повiстi.

Вiктор Домонтович, Осип Турянський

Доктор Серафiкус. Поза межами болю

Вiктор Домонтович

Доктор Серафiкус[1 - Роман було написано в 1928—1929 роках. У 1940-х автор його переробив, i вперше твiр вийшов друком аж у 1947 р., в Нiмеччинi.]

Роман

Роздiл 1

Мiнливо й мляво перебiгають свiтлi струмки по великiй круглiй фонтаннiй мушлi. Змiна бiлявих струмкiв в абстрактних арабесках тiней розбивае увагу своею безпредметнiстю. Перебiг тiней, падiння бризок, плюскiт води символiзують для Комахи усталений спочинок на пiвгодини в скверику, коли вiн, напрацювавшись у бiблiотецi, повертаеться додому.

Пiсля врочистоi мовчазностi бiблiотеки, де лунке шепотiння й рип пера виростають у погрозу уявленоi катастрофи, пiсля книжковоi тишi, коли бiла одноманiтнiсть прямокутникiв паперу, книжок, лискованоi площини стола замикае в собi обрiй вражень, – зелень дерев i дитячий метушливий галас заспокоюють. Галас заспокоюе тим, що дратуе.

Ірця бiжить, пiдстрибуючи, назустрiч:

– Дядько Комаха прийшов. Дядько Комаха! Добридень, дядю Комахо!

Дядя Комаха обережно стискуе маленьку руку, кладе свого портфеля з книжками на лавку й сiдае.

– Добридень, Ірцю! Як ти себе почуваеш?

– Дякую, дядю Комахо. Гаразд. Покажи, якi в тебе сьогоднi книжки.

Власне, ii цiкавлять не книжки, а малюнки. Ірцi байдуже, що дивитись, аби дивитись. Вона охоче переглядатиме й працi акад. Павлова, i Рошерiвський «Mythologisches Lexikon»[2 - «Мythologisches Lеxikon» – «Мiфологiчний словник» (нiм.).], i атлас Мiкенських розкопин[3 - Мiкенськi розкопини – крутi ущелини, що вiдокремлювали вiд iнших навколишнiх схилiв пагорб, на якому розташовувалось давне мiсто Мiкени, що було центром мiкенськоi культури, а згодом – грецькоi цивiлiзацii.], i таблицi з уламками посуду в трипiльському УАН-iвському збiрнику[4 - Збiрник УАН – видання iсторико-фiлологiчного вiддiлу Украiнськоi академii наук (тепер – Нацiональна академiя наук Украiни).], i портрет Ервiна Роде або Федора Вовка.

В Ірцi досить розвинене почуття умовностi, щоб на своi запитання задовольнитися з тих двох вiдповiдей i пояснень, якi вона дiстае вiд дядi Комахи, дарма що деякi з цих вiдповiдей межують iз знущанням.

– Що це? – питае Ірця, показуючи малюнок доби палеолiту[5 - Малюнок доби палеолiту – зображення на стiнах печер, зробленi за часiв найдавнiшого перiоду людського суспiльства – кам’яноi доби.], де на камiнцi вирiзьблено не то ведмедя з головою коняки, не то коняку з лапами ведмедя.

– Це, – пояснюе Комаха з щирою й непiдробленою сумлiннiстю людини, що звикла нiколи не зважати на аудиторiю, – це рiнерит з орiньякськоi стоянки Реб’ер.[6 - Орiньякська стоянка Реб’ер – стоянка давнiх людей доби пiзнього палеолiту, що отримала назву за розкопками у печерi Орiньяк у Францii.]

Дiвчина одривае голову вiд книжки, щоб подивитись, чи вiн жартуе, чи нi. Упевнившись, що вiн говорить серйозно, i, муслячи п’ятерицю слиною, вона перегортае сторiнки далi.

Людськi постатi в тваринних машкарах, подiбнi на американських мавпочок з дротяними нiжками, привертають увагу Ірцi. Ірця тикае брудними заслиненими пальцями, лишаючи на сторiнцi пляму, i питае:

– А це?

– Це малюнок на костянiй тарахкалцi Мадленського шару[7 - Мадленська культура – культура доби пiзнього палеолiту, розповсюджена на територii Захiдноi Європи. Згаданий у творi танець сарни, що iмiтуе полювання на цю тварину, вiдображае основний вид дiяльностi носiiв цiеi культури.] з-пiд скелi Меж на пiвднi Францii. Оцi-о люди танцюють святий танець сарн.

Ірця захлинаеться од веселого реготу.

– Якi смiшнi! Якi вони смiшнi! І я хочу так!

Ірця починае плигати, у стилiзованiй по