Король Лiтр (збiрник)
Лесь Подерв’янський
До збiрки увiйшли п'еси «Король Лiтр», «Свобода», «День колгоспника», а також оповiдання та статтi, в яких розкриваеться оригiнальний талант автора.
«…в цьому пiдвалi, де ще лiтав дух старого пiрата, гримiли ударнi, музика вiдскакувала вiд стiн i гупала по вухах. Тiла присутнiх потiли i вiбрували. Федiр видерся на драбину i звiдтiля страшно завивав у трубу: «Я безкiнечнiсть! – кричав вiн. – Ти теж безкiнечнiсть! Ви всi безкiнечнiсть! Ви думаете, що труси вдягнутi на вас? Помиляетесь! Труси одягнутi на безкiнечнiсть!» Спонтаннiсть дiйства i його безкомпромiснiсть висiкали небесну електрику. Пацюки розбiглись по норах. Борис Іванович лiтав у повiтрi, вимахуючи милицями, як крилами. Красунi спiвали п'яними, низькими, як в Аманди Лiр, голосами. Жалобна червона стрiчка з бронзовим написом «Тов. полковнiку Сiдоруку от сослуживцев» звивалася кiльцями i хиталася, як дресирована кобра».
Лесь Подерв'янський
Король Лiтр
Збiрник
Король Лiтр
Трагедiя
ДІЙОВІ ОСОБИ
Король Лiтр, хтивий, безпринципний i божевiльний алкоголiк.
Корделiя, улюблена донька Короля, хвороблива квiтка з червоними очима i скаженою пиздою.
Рейгана i Гонерiлья, неулюбленi донькi Короля, бруднi та закомплексованi лiзбiянки.
Едгар, цинiчний гвалтiвник собак та кiз, згодом статечна людина, член суспiльства, депутат палати лордiв.
Едмунд, життерадiсний споживач екскрементiв, санiтар лiсу i друг природи, згодом статечна людина, член суспiльства, професор Кембрiджськогоунiверсiтету.
Кент, хулiганствующiй пiдлiток.
Мент. лягавийпадло.
Йорiк, потворний недоносок, начiтавшийся Заратустри. На початку п'еси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англiйського народу.
Привид, опудало в бiлiм простирадлi, пiд пахвою несе кнiгу «Тiмур i його команда».
Дiя вiдбуваеться в Англii в епоху похмурого середньовiччя.
Дiя перша
Сцена зображуе собою пляж, забруднений пляшками, гандонами i собачим гiвном Посерединi всього цього хазяйства сидить Король Лiтр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У нiг Короля мiшок з пляшками. Вiн по черзi дiстае iх звiдти i саморобною дротинкою спритно витягуе з пляшок корки, вдавленi туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.
Король Лiтр.
Ітак, замовкли струни сладкозвучнi,
З пизди стирчать всi грифи балалайок,
А в жопi жеврiють жоржини та жар-птицi…
Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потiм, запираючись в сортирi,
І там, згасаючи вiд смутку та зневiри,
Я нiгтем вицарапував на стiнцi скаженi цифри…
Рахував i плакав, пердiв беззахисно,
В тупiм оскаженiннi зубами скреготав,
І дикий сморiд, цей дух пвна на вiльних бiлих крилах,
Вповзав менi у серце, як гадюка,
І люто в душу срав… Людськая заздрiсть,
Та посмiшки, та плiтки за спиною,
Шо хуя вже не тiльки шо встромить,
А й навiть винуть стало неможливо.
Бо я, статечний дiд i патрiарх,
Засновник роду, мiста i краiни —
Герой нацiональний! Як вiдомо,
Героi не iбуться i не сруть!
Не кажучи про те вже, шо нiхто з них
Вдитинствi не дрочив, о. якменi
Це все настоiбенило, пiздец!
Їбавя всi цi гiмни i кантати,
Всю малахв'ю бенкетiв i прийомiв,
Коли замiсть того, щоб когось вжарить,
Повинен довго й нудно ти пиздiти
І слухати пиздьож такий же самий.
Я все роздав: всiм жебракам, ханигам,
Всiм пiдарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспiльне будiвництво, хай iбошать,
А я це все iбу!
З цими словами Король Лiтр голосно пердить. Входить Корделiя – хвороблива квiтка iз скаженою пиздою.
Король Лiтр.
Як ти живеш, моя вонюча квiтка?
Корделiя.
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Вiн зовсiм цiлий, зроблений в Ганконзi.
З його срiблястих пелюсткiв, як перли,
Стiкають сльози росянi, яскравi…
Лiтр.
Не перли то, то малахв'я вонюча!
Це концентрацiя тих виблядкiв поганих,
Шо повзають, як блядськi мандавошки,
По аглицькiй землi!
Корделiя.
Татуню милий!
Якiй же ж ти розумний та приемний!
Ібись конем всi хахалi противнi!
Цi конi зяйцями, цi хиж