Роман Ма

Юрiй Яновський

«Ви вiдгадали – я хочу топтати романтичнi полинi. На ноги посиплеться гiркий пил, гiркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гiркi подихи пiднесе менi степ. Сонце розпливеться коло обрiю, як рана. День позганяе вiтри на тирло на нiч. А я топтатиму гiркi полинi».

Юрiй Яновський

Роман Ma

Цей невеличкий увраж[1 - Увраж – робота, твiр (з фр.).] я вважаю данню моiй молодостi. Я хочу додивитися в словi, яке стоiть назвою, нових розумiнь, нового змiсту. Я маю вiддати дань молодостi.

1. Ma

Ви вiдгадали – я хочу топтати романтичнi полинi. На ноги посиплеться гiркий пил, гiркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гiркi подихи пiднесе менi степ. Сонце розпливеться коло обрiю, як рана. День позганяе вiтри на тирло на нiч. А я топтатиму гiркi полинi.

Полинь росте на мiсцях минулих подiй – там, де згадати треба життьовi пригоди. Настойка з полиневого цвiту виганяе з тiла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, i пастухи вважають, що спати пiд полинем – небезпечно. Буде гiрко в носi, буде гiрко в ротi й буде в головi рiй ос.

Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь нiякоi ролi в нас грати не буде. Хiба що лежатиме Ma на нiй колись – тодi, як сонце буде великою раною.

Ви здивуетесь: нiколи Ma не може виiхати з Киева! Ви не повiрите, що вона промiняе Киiв на полинi. Але: хiба знае чоловiк суму завтрашнiх обставин дороги? Хiба буття не опредiлюе? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить i на зорi, на мiсяць i на роси, – хiба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось iнший з нас п'е пляшку з бiлою головкою й жадiбно тисне потiм свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить i зорi? Чому?

Ma не мiняла б Киева на полинi – бо Ma була справжньою киянкою й знала, що ii мiсто – найкраще за всi мiста. Я ii назвав – Ma. Можна було назвати бiльше шаблоново. Але слово Ma – для мене символ жiнки. Це – iм'я жiнки серед тисяч безхвостих пав.

Я не стану оповiдати, якого кольору в неi були очi, солодко чи нi колисались перса, i як мiцно ставала на тротуар ii нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, – це був погляд iз лаврськоi дзвiницi. Другим разом – вона з очима входила до вас усередину. Тодi ви могли вiдчути, що руки в неi холоднi й сухi.

Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й кармiном. Вона не губила на кожнiм кроцi люстерок, пудри, крейди для манiкюру й iнших дурниць. Вона була – Ma.

Батько в неi – вмер. Мати – Симонiвна – стара. Двi кiмнати й кухня на Гоголiвськiй – там вона виросла коло матерi.

2. Рубан

Комiсаровi Кризi 18 рокiв. Це показувало, що в нього гаряча кров i юнацький запал. А люди третього повстанського iменi Комiнтерну[2 - Ідеться про мнемонiчне увiчнення Комунiстичного Інтернацiоналу, Третього Інтернацiоналу – Мiжнародноi асоцiацii комунiстичних партiй, яку заснував у 1919 роцi Володимир Іллiч Ульянов (Ленiн). Формальною метою об'еднання була свiтова революцiя, реальною – контроль за мiжнародним комунiстичним рухом. Комiнтерн розпустив Йосип Вiссарiонович Сталiн у 1943 роцi на вимогу союзникiв антигiтлерiвськоi коалiцii, якi остерiгалися поширення комунiстичних iдей.] полку знали до цього, що його револьвер мае завжди вiсiм вiльних куль. Вiсiмнадцять рокiв повiльно блукали серед кровi комiсара, а очi досить часто бачили останнi чужi хвилини.

Комiсар Крига сидiв сам i колупав мушкою улюбленого парабелума паркет. Його думок не розгадала б жодна пiфiя з Дельфiв[3 - Яновському важливо пiдкреслити виняткову таемничiсть героя: пiфii – жрицi-провiсницi при храмi Аполлона в Дельфах. Зробивши ковток води зi священного струмка, пожувавши листок священного лавра, вони займали мiсце на золотiм тринiжнику над ущелиною в скелi, звiдки просочувалися випари; слова, якi вони викрикували, тлумачились як воля й одкровення самого Аполлона.]. Вiн iнодi перевертався на спину й з насолодою випускав пару куль у сонячного зайчика на стелi. В кабiнет тодi заглядав хтось iз канцелярii, але зараз же вискакував, як гумовий чорт, маючи намiр винести бiдну голову.

Повстанськi чуби любили комiсара – вiн бивс