Мандри Гуллiвера

Джонатан Свiфт

Один з найвидатнiших творiв свiтовоi лiтератури – «Мандри Гуллiвера», написаний знаменитим англiйським письменником Джонатаном Свiфтом (1667—1745). У формi фантастичноi оповiдi про подорожi Гуллiвера до рiзних вигаданих краiн Свiфт жорстоко висмiюе державний лад та суспiльнi порядки сучасноi йому Англii i виступае непримиренним ворогом брехнi, лицемiрства й тиранii. На жаль, свiт i люди в ньому майже не змiнюються, тому «Мандри Гуллiвера» сприймаються актуально завжди i в кожнiй краiнi, зокрема i в нашiй, i саме сьогоднi.

Джонатан Свiфт

Мандри Гуллiвера

Мандри до рiзних далеких краiн свiту Лемюеля Гуллiвера, спершу лiкаря, а потiм капiтана кiлькох кораблiв

Jonathan Swift

Джонатан Свiфт i його «Мандри Гуллiвера»

Походження, освiта, життева кар'ера Джонатана Свiфта (1667—1745) були тiсно пов'язанi з духовним саном. Предки письменника протягом багатьох поколiнь були англiканськими священиками. Сам же Свiфт закiнчив у мiстi свого народження – Дублiнi (Ірландiя) – богословський факультет Тринiтi-Коледжу i все життя мрiяв одержати високу духовну посаду. Проте мрii цi важко здiйснювалися.

Дуже важливим було для Свiфта десятилiття (1689—1699 pp.), проведене в маетку лорда Вiльяма Темпла, полiтичного дiяча у вiдставцi, глибокого знавця античностi. Юнак виконував обов'язки його секретаря. В цi ж роки вiн прийняв церковне посвячення i зробився сiльським священиком. Спiлкування з Темплем не лише збагатило Свiфта знаннями про античнiсть, а й розпалило у скромному бакалаврi богослов'я жагу лiтературноi творчостi i полiтичне честолюбство.

В останне десятилiття XVII ст. у державному життi Англii вiдбулися важливi змiни. Пiсля розгнузданого царювання королiв Карла II i Якова II, що прийшло на змiну суворiй диктатурi Олiвера Кромвеля («реставрацiя Стюартiв»), полiтичний iстеблiшмент краiни вирiшив вiддати перевагу королю, який, уособлюючи собою непохитнi принципи англiйськоi монархii, разом з тим не втручався б у справи молодоi буржуазii. Це був Вiльгельм Оранський, штатгальтер (спiвправитель) у Нiдерландах, який став правити наприкiнцi 1688 р. пiд iм'ям Вiльгельма III. Новий король був протестантом, прихильником сувороi моралi i не знав англiйськоi мови. Страх перед католиками Стюартами був такий великий, що парламент прийняв спецiальний закон, за яким влада надалi мала перейти до представника Ганноверськоi династii. Невдовзi (пiсля смертi наступницi Вiльгельма Анни) таким королем став Георг І з династii Ганноверських курфюрстiв. Вiн був нiмцем, протестантом i також не знав англiйськоi мови.

У цей час провiдну роль в полiтичному життi краiни починають вiдiгравати торi i вiги. Висунення у державному життi двох партiй в якостi основних полiтичних сил свiдчило про певну рiвновагу дворянства i буржуазii, яка встановилася, нарештi, пiсля бурхливих часiв Кромвеля i Стюартiв. Цю рiвновагу не намагалися зруйнувати новi королi, надаючи партiям можливостi скiльки завгодно зловтiшатися дрiб'язковою полемiкою i прихованими iнтригами одна проти одноi. Історики стверджують, що англiйська полiтика в цей час була певною мiрою публiчною. Це виражалося, зокрема, в тому, що партii залучали для своiх потреб письменникiв i видавцiв журналiв, що призвело до небаченого розквiту журналiстики. Лiтературна робота для партiй добре оплачувалася.

Починаючи з 1700-х рокiв, Свiфт подовгу живе у Лондонi, втягнутий у вир полiтичноi боротьби. Варто говорити не так про полiтичнi погляди, як про уподобання Свiфта, зумовленi особистими нахилами, мiркуваннями кар'ери i болiсно розвинутим самолюбством. «Я написав 91 памфлет при трьох царствуваннях[1 - Якiв (Джеймс) II (до 1688), Марiя II (до 1694), Вiльгельм III (до 1702, спочатку спiльно з Марiею). Подальшi королi за життя Свiфта: Анна (до 1714). Георг І (до 1727), Георг II (до 1760).] до послуг 36 фракцiй», – скаже вiн у вiцi 30 рокiв. Тiсно пов'язаний родинними стосунками з вiгами, Свiфт виступив спочатку на боцi цiеi партii. Коли ж 1710 року гору взяли торi, вiн перейшов на iхнiй бiк. Письменник зближуеться з вождями торiiв, зокрема з вiконтом Болiнброком.

Саме тодi Свiфт стае