Олександр Довженко

Т. М. Панасенко

Знаменитi украiнцi

Олександр Довженко… Талановитий, харизматичний, натхненний, готовий у будь-яку мить до активноi дii, до творчостi… Добрий, легкий у спiлкуваннi, цiкавий i приемний спiвбесiдник, який лише своею присутнiстю робив людей кращими, не допускав бруду в думках, у словах… Художник i письменник, захоплений красою й гармонiею у життi, вражаючий широтою думки… Вимогливий i невтомний режисер iз залiзною силою волi, фiльми якого стали новим словом у свiтовiй кiнематографii, а кiнострiчка «Земля» увiйшла до десятки найкращих фiльмiв усiх часiв i народiв…

Т. М. Панасенко

Олександр Довженко

Приемно було дивитися на те, як Довженко йшов… Красиво закинута д’горi голова, сильна, нервова шия, розгорнутi плечi, розмашистi рухи рук, випростанi груди, широкий легкий крок – це була гармонiйна хода людини, яка вiльно почувае себе в свiтi, якiй органiчно притаманне почуття ритму i лiнii.

    Микола Бажан

Талант i краса

Сучасники Олександра Петровича Довженка стверджували, що нiхто не бачив його пасивним, байдужим або ж заспокоеним i розслабленим. Його звичайний стан – незмiнна висока душевна напруга. Зовнi стриманий, вiн завжди був немов наелектризований, готовий до невiдкладноi дii, до неймовiрного злету фантазii. Тi, хто знав митця, казали, що до такоi людини, як Олександр Петрович, хотiлося прийти, бути поруч. У його присутностi люди ставали кращими: вiн був надзвичайно харизматичним, з дивною аурою, легкою й комфортною людиною, але разом з тим лiдером – навiть якщо мовчав. Характеризуючи Довженка – «…скромний, красивий, мужнiй, мудрий, тихий i чистий», – І. Андроников[1 - Андроников (Андронiкашвiлi) Іраклiй Луарсабович (1908—1990) – росiйський радянський письменник, лiтературознавець, народний артист СРСР, доктор фiлологiчних наук. Лiтературознавчi книги: «Життя Лермонтова» (1939), «Оповiдання лiтературознавця» (1949). Виступав з усними оповiданнями про видатних письменникiв, артистiв та iн.] забув лише про одну рису – доброту. Розповiдають, що навiть доноси на Олександра Петровича часто були не злобними й ворожими, а захопленими!

Для всiх навколо Довженко був центром всесвiту, вiн був Сонцем, навкруги якого обертались iншi планети. Юрiй Яновський порiвнював його голос iз фанфарами, якi неможливо було не слухати. Вiн був закоханий у красу й гармонiю, захоплений усiм, що вiдбуваеться в життi, – уже зрiлий митець занотував у своему «Щоденнику» слова Анатоля Франса[2 - Франс Анатоль (Жак Анатоль Тiбо; 1844—1924) – французький письменник. «Злочин Сильвестра Боннара» (1881), «Таiс» (1890), «Острiв пiнгвiнiв» (1908) таiн. Нобелiвська премiя, 1921.], якi повнiстю вiдповiдали його свiтогляду: «Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу. У нiй бiльш глибокоi iстини, нiж в однiй лише голiй правдi. Істинне тiльки те, що прекрасне».

Вiн був мрiйником i фантазером. Остап Вишня[3 - Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович; 1889—1956) – украiнський радянський письменник-сатирик i гуморист.] казав, що Довженко «завжди говорив не про те, що було, i не про те, що е, а про те, що колись буде». Мрiяв усю землю перетворити на розкiшний квiтучий сад. Його називали «живим акумулятором iдей». Мав пристрасть усе перебудовувати й змiнювати, а точнiше – вдосконалювати, покращувати. Виношував план архiтектурноi забудови i реставрацii Киева, створив проект архiтектурного оформлення Днiпра, проектував пам’ятники видатним дiячам.

Йому був лише рiк, коли брати Люм’ери[4 - Брати Люм’ери (Луi Жан i Огюст) – французькi винахiдники, що розробили конструкцiю кiноапарата для знiмання i проекцii рухомих фотографiй.] в Парижi вперше продемонстрували диво технiчноi думки – «рухливi фотографii». Це було народження кiнематографа у свiтi. А в Украiнi саме вiн, Олександр Петрович Довженко, пiднiме це мистецтво до найвищого рiвня. Неповторний Чарлi Чаплiн[5 - Чаплiн Чарлз Спенсер (1889—1977) – американський кiноактор i режисер. У 1913—1952 рр. працював у Голлiвудi. Фiльми: «Золота лихоманка» (1925), «Вогнi великого мiста» (1931), «Диктатор» (1940) та iн.] зазначав: «Слов’янство поки що дало свiтовi в кiнематографii о