Орлi, син Орлика

Тимур Литовченко

Історiя Украiни в романах

Ім’я гетьмана Пилипа Орлика загальновiдоме: сподвижник Івана Мазепи, спадкоемець його слави, автор «Пактiв й конституцiй законiв та вольностей Вiйська Запорозького»… Набагато менше сучаснi украiнцi знають про його сина Григорiя Орлика, який був вiдомим полiтичним i вiйськовим дiячем доби французького короля Людовiка XV, видатним дипломатом й органiзатором розгалуженоi розвiдувальноi мережi, а також щирим адептом iдеi вiдновлення козацькоi держави на украiнських теренах. Життя Григора Орлi (саме пiд таким iменем гетьманич увiйшов до свiтовоi iсторii) було сповнене небезпечних пригод, з яких вiн завжди виходив з честю. «Орлi, син Орлика», роман з iсторичного «козацького» циклу киiвського письменника Тимура Литовченка, став лауреатом Всеукраiнського конкурсу романiв, кiносценарiiв, п’ес i пiсенноi лiрики про кохання «Коронацiя слова».

Тимур Литовченко

Орлi, син Орлика

Рiднiй Украiнi,

ii синам i пасинкам

ПРИСВЯЧУЮ

Лауреат (II премiя) конкурсу романiв, кiносценарiiв, п'ес та пiсенноi лiрики про кохання «КОРОНАЦІЯ СЛОВА – 2010».

Урочиста вiдзнака «Кращiй iсторико-патрiотичнiй твiр» вiд Киiвського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка.

Передмова

8 березня 2007 р. вiд Р.Х.,

Украiна, Киiв

Перипетii останнього часу переконливо довели, що як Радянський Союз був державою з непередбачуваним минулим, так i сучасна Украiна досi, пiсля п'ятнадцяти рокiв Незалежностi, не визначилася iз своею минувшиною. Шкiльнi й унiверситетськi пiдручники iсторii переписанi – але тiльки-но це вiдбулося, як почали лунати голоси невдоволення.

Однi невдоволенi зануренням учорашнiх кумирiв у багнюку та надто швидким зведенням на iхне мiсце колишнiх «ворогiв нацii», здавалось би, давно вже пiдданих анафемi.

Іншi невдоволенi тим, що iсторична правда вiдновлена лише частково (добре, якщо наполовину, а не менше!).

Третiх вiдлякуе радикалiзм новiтньоi iсторичноi школи i надмiрна iдеологiзацiя науки.

Четвертих не влаштовуе «прилизування» й «пiдфарбовування», перетворення реальних iсторичних персонажiв на подобу освячених iкон – бо закони «iконотворчостi» надто швидко розповсюджуються на сучаснiсть.

П'ятих…

Шостих…

Сьомих…

Найгiрше, що в результатi подiбних баталiй пересiчнi украiнцi не сприймають власну iсторiю як живу й повчальну для себе. А що ж то за народ, який не вважае безцiнним скарбом багатющу славетну спадщину, залишену пращурами?! Саме тодi й починаються пошуки власних коренiв… десь по сусiдству.

Так, можливо, за кордоном воно-то й краще – але ж чуже! Я далекий вiд думки, що один-единий письменник щось там змiнить одним-единим романом. Тим паче, у нетрадицiйнiй для себе царинi. Але якщо не зроблю цього, потiм усе життя собi не пробачу, що впустив такий чудовий шанс – кинути власнi п'ять копiйок у скарбничку, що ii наповнювали до мене, наповнюватимуть i надалi.

Тим паче, давно вже збираю «досье» на надто цiкаву iсторичну персону: французького польного маршала i генерал-поручника Григора Орлi. Адже вiн не хто iнший, як «амбасадор козацькоi нацii» Григорiй Орлик (1702—1759), син автора першоi украiнськоi конституцii, гетьмана у вигнаннi Пилипа Орлика (1672—1742).

Глава 1

Один – теж воiн!

Початок сiчня 1759 р. вiд Р.Х.,

Франкфурт-на-Майнi, вул. Оленячий брiд,

ставка вiйськового губернатора французiв графа

Teaде Тораса де Прованса

Вiйна – то е вiйна, а обiд – то е обiд. Мудро сказано, чесне слово! Адже якщо солдат добре нагодований, йому й воювати легше…

Тим паче, мае бути ситим армiйське командування. Швидше навiть навпаки: хай краще солдати будуть голодними (бо чим солдат голоднiший, тим вiн злiший), а от якщо генеральськi шлунки позсихалися вiд голоду, тодi вiйну можна вважати цiлком i абсолютно програною. Бо як же планувати генiальнi вiйськовi кампанii на голодний шлунок?!

Приблизно таку теорiю розвивав в очiкуваннi десерту принц Субiз, iншi присутнi поблажливо всмiхалися й кивали головами. А головнокомандувач маршал де Брольi час вiд часу переривав промову принца рiзними дотепами. Коротше, у iдальнi панував святковий настрiй. Воно й не дивно: Рiздво т