Наша любов

Артем Чех

«Моя любов почалася у третьому класi. Я любив Іру Іванченко. Хоча нi, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберiдзе. Хороший, справжнiй, чесний i сильний товариш. Такого можна було брати у розвiдку i бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить, то Костiк без зайвих слiв винесе тебе на своiх дужих грузинських плечах i вприсне тобi протиправцеву сироватку зi своеi власноi аптечки…»

Артем Чех

Наша любов

Моя любов почалася у третьому класi. Я любив Іру Іванченко. Хоча нi, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберiдзе. Хороший, справжнiй, чесний i сильний товариш. Такого можна було брати у розвiдку i бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить пригорща вражоi шрапнелi, то Костiк без зайвих слiв винесе тебе на своiх дужих грузинських плечах i вприсне тобi протиправцеву сироватку зi своеi власноi аптечки.

Щодня ми приходили до нього додому i поiдали лобiо, яке готувала його надзвичайно вродлива мама-мегрелка, потiм сiдали за письмовий стiл i готували уроки.

Костiк пiдтягував мене у математицi, я пiдтягував його у читаннi. Ми були найкращими у свiтi друзями, якi можуть бути тiльки у радянських книжках для молодшого шкiльного вiку. Я був його Павлушею Завгороднiм, а вiн був моiм Явою Ренем. Але у кожного з нас була своя таемниця, яким у найближчому майбутньому судилося стати таемницею спiльною. Справжньою, чистою i по-дитячому наiвною. Цю таемницю звали Іра Іванченко.

На однiй з великих перерв ми, висячи на турнiках, розповiли один одному про потаемне, про те, що гнiтило нас обох уже пiвроку, вiдтодi, коли до нашого класу з iншоi школи потрапила ця несказанноi вроди дiвчина, цей люцифер сердечних справ, Ісус Христос нашого дитячого захоплення.