Уривки з ненаписаного сценарiю до багатосерiйного фiльму про кохання

Наталка Сняданко

««Бувае або лiтература, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це ранiше, бо не знав, що це так, але тепер застерiгаю, бо часто злягатися добре тiльки в лiтературi». І справдi, лiтература щасливими не цiкавиться: Ромео i Джульетта, Анна Каренiна, Катерина (як варiанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зiв’яле листя, Сто рокiв самотностi, Незакiнчена п’еса для механiчного фортеп’яно, Леся Украiнка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та i сам Франц Кафка, – хто б хотiв повторити iхню долю в коханнi…»

Наталка Сняданко

Уривки з ненаписаного сценарiю до багатосерiйного фiльму про кохання

Надто iдеальна жiнка

«Бувае або лiтература, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це ранiше, бо не знав, що це так, але тепер застерiгаю, бо часто злягатися добре тiльки в лiтературi». І справдi, лiтература щасливими не цiкавиться: Ромео i Джульетта, Анна Каренiна, Катерина (як варiанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зiв’яле листя, Сто рокiв самотностi, Незакiнчена п’еса для механiчного фортеп’яно, Леся Украiнка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та i сам Франц Кафка, – хто б хотiв повторити iхню долю в коханнi. Тому якщо iсторiя вашого кохання потрапила на сторiнки чиеiсь поезii, прози, не кажучи вже про драму, раджу замислитися. Тут можливi два варiанти: або ж кохання ваше нещасливе незалежно вiд того, що ви самi думаете з цього приводу, або ж сторiнки цiеi поезii, прози чи драми, куди ви потрапили, – зовсiм i не лiтература, принаймнi не «лiтература з великоi лiтери», як люблять казати критики, коли не знають, що мають казати, або коли лiтературний твiр закiнчуеться хепi-ендом.

Історiя матерi-одиначки, яку спокусили i покинули, – вдячна тема для лiтератора. У романi можна описати, як мiняеться психiка жiнки пiд впливом важких ударiв долi, як героiня стае цинiчною i впертою, полишае мрii юностi i робить кар’еру. Потiм цей роман можна екранiзувати пiд назвою «Москва сльозам не вiрить знов», а для реклами зробити шорт-версiю у виглядi оповiдання, де потрiбно коротко i дотепно передати послiдовнiсть усiх життевих колiзiй героiнi. Але обирати слiд справдi яскравi моменти. Наприклад, якщо у романi можна собi дозволити опис передменструацiйного синдрому героiнi сторiнок так на двадцять тiльки з декадентською метою опису задля опису, а на двадцять першiй сторiнцi мiсячнi таки почнуться, хоча читач давно втратив на це надiю, то в оповiданнi такого вже дозволяти собi не можна. Перефразовуючи вiдомий вислiв про рушницю, тут кожна затримка повинна закiнчуватися вагiтнiстю, причому краще небажаною, iнакше нема чого про це згадувати, бо все одно не народиться дитина, яка може виявитися нешлюбною донькою мiльйонера, що втратив пам’ять i опритомнiв тiльки пiсля того, як уперше побачив свою крихiтку, на той час уже вiсiмнадцятирiчну i з апетитним бюстом.

Напевно, можна описати i сумну iсторiю батька-одинака, але це бiльш камерний варiант, бо i в життi не надто часто трапляеться, i загалом не дуже переконливий. Та i в свiтлi останнiх гендерних дослiджень немодний, тому важко буде переконати продюсерiв, аби це все екранiзували.

Все ще касовими вважаються й iсторii про двох гетеросексуальних закоханих, але тут, ясна рiч, краще, щоб iх розлучала вiйна, автокатастрофа, повна чи часткова амнезiя, коматозний стан, нетрадицiйна сексуальна орiентацiя, вiрус iмунодефiциту чи навiть дрiб’язкове непорозумiння, – все як у грецькому авантюрному романi або фiльмах Педро Альмодовара. Хоча краще, звичайно, щоб закоханих було хоча б трое.