Ваш вихiд, або Блазнiв ховають за огорожею

Генри Лайон Олди

Безодня Голодних очей #8

Генрi Лайон Олдi

Ваш вихiд, або Блазнiв ховають за огорожею

Глядач – це я.

Я сплю в обiймах залу.

Мiй сон жене

Те, як життя загиблому сказало:

"Пробач мене".

    Нiру Бобовай

Бери мое добро, i горе-злощастя на додачу…

    С. Маршак

1

Ненавиджу «приватний сектор». Нашу мiсцеву «одноповерхову Америку». Авжеж, недiльним днем, звичайно, чудово вибратися сюди з друзями: шашличок, «Ізабелла», «Берi шинель, пошлi домой». Розслаблено привалитися до стовбура староi грушi, вiдчуваючи спиною його тепло навiть крiзь сорочку…

Злитися з природою, без зайвоi фамiльярностi з ii боку.

Але вночi або пiзно увечерi, як зараз – красно дякую! Особливо коли ти не грушi пiд шашлик оббиваеш, а матюкаючись крiзь зуби i спотикаючись через два кроки на третiй шкандибаеш по тутешнiх канавах. І добре б п'яний! – тверезий я сьогоднi. Сотка «Борисфену», розпитого на швидку чарку в Будинку Офiцерiв, не рахуеться. По-перше, по стогону, який тут пiснею зветься, тiльки на танку линвою iздити. По-друге, лiхтарi вiдсутнi як класово чужий елемент, а винятки з правила розбитi пустунчиками-аборигенами. По-трете ж, оскiльки я нечастий гiсть на околицях, е чималий шанс блукати цiею самою Гиiвкою, як Мойсей пустелею, сорок рокiв, доки виберуся до землi обiтованоi. Вирiшив, називаеться, «дорогу зрiзати», дурень…

Неподалiк, здаеться, з боку «Червоного Жовтня», щось бабахае: раз, другий. Шпана петардами граеться. Або саморобними вибуховими пакетами. Якщо в наше освiчено-ринкове столiття комусь ще не лiньки набивати iх сумiшшю магнiевих ошуркiв i перманганату калiя, вiдомiшого в народi пiд назвою «марганцiвки». Ех, пам'ятаю, в золотi шкiльнi роки… Ч-чорт! Так i ноги переламати можна. А вони, рiднi, мене-вовка годують. Повернути назад? Переживе Наташчина бабуся без моеi двадцятки до недiлi, нiчого iй не зробиться! Вона всiх нас переживе, ця бабуленцiя. Так, Мальбрук повернувся з походу: здаеться, до метро звiдси праворуч.

На поворотi, на щастя, була визначна пам'ятка мiсцевоi архiтектури: кривий вiд гордощiв лiхтар iз лампою, вщент засидженою мухами. Чи хто вже там ii засиджував, цю лампу. От прямо пiд стовпом iз кущiв бузку на мене й випала людина.

– Д-до… поможи! «Швидку»… поранений я…

Пальцi, вкритi iржавою коростою крови, лещатами чiпляються за лацкани куртки. Трiщить тканина. Прямо перед очима – блиск металу. Наручники! Мабуть, злочинець, з-пiд конвою втiк… в'язниця ж поряд, на Полтавському!..

– Напали, гади… грошi! грошi забрали!.. Менти… або бандюги у формi… м-ментовськiй…

Лiве вухо у нього надiрване, стримить хрящем. Очi каламутнi, обличчя, як i руки, вщент залите кров'ю. У мертвотному свiтлi лiхтаря воно видаеться неживим, наче в мене вчепився небiжчик. Або клоун у гримi. Цирковий грим зблизька – сильне видовище. Не для слабкодухих.

– Врятуй, б-брате…

Вирватися й дати драла?

– Я… вибачите, я…

У цю мить сили залишають людину. Мабуть, всi пiшли на останнiй ривок. Хватка розтискаеться, я ледве встигаю пiдхопити пораненого пiд пахви. Важкий, зараза, дарма що зрiст, як у горобчика.

– Тримайся, мужик! Я зараз… зараз…

Мало не звалюючи його на землю, притуляю спиною до огорожi. Начебто сидить, не падае. І дихае… поки. Кленучи свою м'якотiлiсть, стукаю в найближчу хвiртку:

– Хазяi|хазяi|! Людинi погано! «Швидку» викличте! Ей, хазяi!..

А може, у них телефону немае? Повинен бути. Хоча б мобiльник. Будинок багатий: двоповерховий, з балкончиком… Господарi вдома: он, вiкно блакитним свiтиться. «Поле чудес» дивляться. «Користуючись нагодою, хочу передати привiт сестрi Марусi з Пупирцiв, а також ii чоловiковi, почесному стрiлочнику Івану Кузьмiчу…»

– Агов, е хто-небудь?!

– Вася, жени ракло! П'янички, тварюки, життя вiд них немае…

На ганку спалахуе свiтло, на порозi з’являеться шафа з головою – мабуть, Вася. Класичний. У руцi – сучкувате знаряддя насильства.

– Чого кричиш? Вали звiдси, алкаш!

– Та не алкаш я! Лiкарiв треба… тут мужику погано…

Про те, що «мужик» поранений i