Курячi брехеньки i билицi

Лiдiя Гулько

Головними героями збiрки е домашнi кури, якi вiльно гуляють у селянському дворi. Автор з любов’ю i гумором описуе звички, iнстинкти i характер кожноi особини. З курми трапляються пригоди, якi вище розумiння людини. У Вступному словi та Додатку представленi зразки украiнського фольклору, створенi пiд час спiлкування з курми. Тут пануе дух i нев’януча краса нашоi мови. Книжка матиме успiх у малечi, школярiв та дорослих, залюблених у свiт живоi природи.

Лiдiя Гулько

Курячi брехеньки i билицi

Сестрi Людмилi.

Твоя гостиннiсть мотивувала мене до творчостi.

Вступне слово

То добрий знак, що в наших селах пiвнi кукурiкають, а курочки кудкудачуть. Бо наперекiр невзгодинам украiнцi е, процвiтають i продовжують традицii своiх батькiв.

У серединi минулого столiття в селищах водилась армiя пернатих. А це iндики, гуси, качки, кури. Останнiх, звичайно, найбiльше. Курей господарi не рахували, тож не знали iхньоi кiлькостi. В пошуках iжi кури лазили, де хотiли. А до морозiв взагалi ночували на деревах. Через те, що ця птаха була дешева, а ще влiзлива, набридлива, хитра i брудна, то ii з прокльонами проганяли: «Киш! Шоб ти здохла!». Не без причини ж побутувало прислiв’я: «Щоб Господь виконував усi побажання людини, то кури зникли б».

Проте й досi слово «курячий» асоцiюеться з чимось хворобливим, маловартiсним, незначним, убогим. Для прикладу, куряча слiпота, куряча пам'ять, курячi груди, хатка на курячiй нiжцi. Активнi й непоштивi вислови: грошей кури не клюють – про надмiр грошей у когось; кури загребуть – загине хтось безславно; курям на смiх – про що-небудь явно безглузде. А вираз пустити червоного пiвня означае шкоду, зумисний пiдпал.

Та попри негативну характеристику курка тримаеться незалежно. Вона горда, смiлива i розумна птаха. І завжди керуеться законом, даним Всевишнiм вiд початку створення свiту. А саме, плодитися, продовжувати пташиний рiд.

Сьогоднi не всi господарi сiльських обiйсть мають курей. А якщо мають, то утримують iх у вольерах чи клiтцi. Та не моя сестра, в котроi я щороку лiтую. Як то було за дiда-прадiда, ii кури гуляють у дворi. Ми iх сваримо, погрожуемо загнати в клiтку. Проте не заганяемо. Розмовляемо з пернатими, виховуемо iх, бувае погрожуемо вiником.

Але кури не пiддаються перевихованню i дресировцi. Тiльки й того, що просять iсти i пити. І завжди зiрко слiдкують за людьми.

Вiльна птаха здорова, активна, життерадiсна. За рiк вона знесе яець бiльше, нiж у неволi. Одначе вiльна щодня, через надмiрну допитливiсть, наражаеться на небезпеку. Так, перелетiвши через паркан, ii може збити машина, а на городi, в чагарниках схопити лис чи собака. Бувае й таке: у двiр залiтають хижi птахи й крадуть курей.

Нашi кури завжди перед очима. За ними цiкаво спостерiгати. Я помiтила, що у курей iснуе чiтка субординацiя. Головний, звичайно, пiвень. Вiн слiдкуе за порядком у своему гаремi. Супроводжуе його завжди одна курочка. Вона, звичайно, найгладша у курячiй зграi.

Курки не люблять галасливих i метушливих курчат. Тiтоньки малечу б’ють дзьобом i вiдганяють вiд корму. Пiвень на курей за це не гримае. Але й не вiдганяе молодих. Хiба що пiвникiв, котрi за лiто гiнко виростають i переходять у категорiю курячих залицяльникiв.

З домашнiми птахами трапляються iсторii, якi кортить записати. Такий стан точно пiдмiтив Тарас Григорович:

Не шкодить

Такую рiч i записать.

Бо се не казка, а билиця,

Або бувальщина, сказать.

Записувала iсторiю курей спонтанно i при нагоди. Всi вони народженi в конкретному селi, а саме в Кривому Озерi, що на Миколаiвщинi. Там я народилася. У батькiвському домi постiйно живе моя сестра, я же тимчасово, у святковi днi або пiд час вiдпустки. Сестра, скориставшись моею присутнiстю, вiдлучаеться у своiх справах до мiста («Тиждень без господарки»).

Книга, в якiй головнi героi – домашнi кури, писалась у моiй душi, починаючи з дитинства («Пудик»).

Перше оповiдання «Сiльська пригода» читала у Спiлцi письменникiв. Молодi письменники мене дружно критикували, а старшi – Нiна Вернигора i Анатолiй Качан, доброзичливо поставились до моеi працi. Надалi я з ними