Володимир Мономах

Володимир Ричка

Знаменитi украiнцi

Володимир Мономах (1053–1125 рр.) – знакова постать украiнського середньовiччя. Онук Ярослава Мудрого та вiзантiйського iмператора Константина IХ Мономаха ще задовго до сходження на киiвський престол зажив слави боронителя Руськоi землi, завдаючи нищiвних ударiв половецьким ордам, а ставши великим князем, поклав край iхнiм руйнiвним набiгам. Його талант миротворця i державника повною мiрою проявився пiсля утвердження на киiвському престолi: владнання мiжкнязiвських чвар зумовило об’еднання навколо Киева бiльшостi розпорошених руських земель. Однак не цi дiяння стали визначальними для привласнення iменi Володимира Мономаха мнимими спадкоемцями киеворуськоi спадщини.

Володимир Ричка

Володимир Мономах

© В. Ричка, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009

Передслово

Володимир Мономах е знаковою постаттю в iсторii середньовiчноi Руси-Украiни. Старокиiвськi лiтописцi називають його добрим дбайливцем Рземлi, який боронив ii i вiд зовнiшнiх ворогiв, i вiд внутрiшнiх мiжкнязiвських чвар. Вiн, мовлячи словами давньоруського книжника, «просвiтив Руську землю, наче сонце, i слава його розiйшлася по всiх землях». Нинi можна додати: i не померкла у вiках, зберiгаючи в iсторичнiй пам’ятi схiдних слов’ян образ розважливого i твердого державця, справедливого володаря-миротворця.

Значно пiзнiше видатний iсторик Микола Костомаров завважить, що Володимир Мономах «залишив по собi пам’ять найкращого iз князiв… Його благодушнiсть, сполучена в ньому з енергiйною дiяльнiстю i розумом, пiднесли його так високо i в очах сучасникiв, i в пам’ятi потомства»[1 - Костомаров Н. И. Князь Владимир Мономах // Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Кн. 1. Вып. 1, 2, 3, – М., 1990. – С.70.].

Володимир Мономах свiдомо працював над творенням власного образу iдеального правителя. Першi лiтературнi твори, що вказують на це, походять вiд самого князя – насамперед йдеться про знамените Повчання, або з найближчого оточення – грандiозний лiтописний звiд Повiсть временних лiт, складений на початку ХІІ ст. За словами Михайла Грушевського, його прихильник свiдчить, той «зiставсь iдеалом князя – енергiйного, запопадливого, для громади доброго»[2 - Грушевський М. С. Історiя Украiни-Руси. В 11 т., 12 кн. – К., 1992 (Пам’ятки iсторичноi думки Украiни). Т. 2. – С. 120.].

Вiн також зумiв набути великого авторитету серед сучасних йому представникiв князiвських кланiв, впливових вельмож та церковних iерархiв. Либонь, тому його постать не обдiлена увагою у вступi до Галицько-Волинського лiтопису, руськiй редакцii Лiтописця патрiарха Никифора, Словi про погибель Руськоi землi.

Кульмiнацiя творення образу Володимира Мономаха припала на XV–XVI ст., коли формуеться легенда про царськi дари Мономаху. І тiльки згодом – у XVIII – на початку ХІХ ст. в iсторичнiй творчостi та художнiй лiтературi[3 - Ширше див.: Ищенко А. С. Владимир Мономах в русском общественно-историческом сознании: мифологический образ и историческая реальность. – Ростов-на-Дону, 2014.] вiдроджуеться iнтерес до цiеi непересiчноi особистостi. Утiм, художня лiтература використовувала i розвивала тi риси образу князя, якi продукувала iсторична наука.

Слiд зазначити, що здобуття авторитету серед князiвського загалу, невеликого кола впливових княжих мужiв i церковних iерархiв досягалося щоденною напруженою працею пiд час безпосередньоi комунiкацii. Тексти лише вiдобразили результат цiеi полiтики Мономаха.

Середньовiчне феодальне суспiльство, як вiдомо, iснувало на засадах вiдносно жорстких статусiв та стабiльних станових категорiй, що передбачали обов’язковий для його представникiв спосiб життя та лiнiю поведiнки[4 - Див.: Гуревич А. Я. Проблемы генезиса феодализма в Западной Европе. – М., 1970. – С. 76, 218.]. Усвiдомлення своеi престижноi соцiальноi ролi зумовило Мономаха постiйно дбати про власний авторитет та репутацiю, а отже, належне сприйняття соцiумом його образу. Як, власне, чинили й iншi представники владноi верхiвки. Заради демонстрацii своiх достоiнств вони свiдомо нараж