1984

Джордж Орвелл

«1984» (вiдомий також пiд назвою «Тисяча дев'ятсот вiсiмдесят четвертий») – антиутопiя англiйського письменника Джорджа Орвелла.

Першi пiвстолiття пiсля виходу в свiт цей роман сприймався як ядуча сатира на комунiстичнi режими. Але зараз пророчi деталi сконструйованого Орвеллом свiту стають реалiями сучасного декомунiзованого глобалiзованого свiту.

Транснацiональнi корпорацii, пропагандистськi медiа i соцiальнi мережi нiби взяли на озброення фантастичнi знахiдки Джорджа Орвелла: «Великий брат стежить за тобою», «Свобода – це рабство», «Мир – це вiйна».

Роман розповiдае iсторiю Вiнстона Смiта i його деградацii пiд впливом тоталiтарноi держави, в якiй вiн живе. Є найвiдомiшою i найцитованiшою антиутопiею у лiтературi i стоiть в одному ряду з «Ми» Євгена Зам’ятина, «Прекрасним новим свiтом» Олдоса Гакслi i «451° за Фаренгейтом» Рея Бредберi.

У 2009 р. впливова британська газета «Таймс» оголосила роман «1984» найважливiшою книгою, надрукованою за останнi 60 рокiв.

Були часи, коли роман «1984» сприймався настiльки революцiйним i здавався настiльки полiтично небезпечним, що був заборонений деякими бiблiотеками Сполучених Штатiв, не кажучи вже про тоталiтарнi режими.

Джордж Орвелл

1984

Частина перша

Роздiл 1

Був ясний холодний квiтневий день, годинник показував рiвно тринадцять нуль-нуль. Вiнстон Смiт, занурившись у комiр свого пальто так, що пiдборiддя майже торкалося грудей, поспiшав якнайшвидше врятуватися вiд мерзенного колючого вiтру, тому хутко прослизнув скрiзь склянi дверi багатоповерхового житлового будинку «Перемога», але, як виявилось, недостатньо швидко, бо вихор зернистого пилу все ж увiрвався до примiщення разом iз ним.

У пiд'iздi смердiло вареною капустою i старими килимками. На стiнi висiв кольоровий плакат, явно завеликий для такого примiщення. З плакату на нього пильно дивилося величезне, завширшки з метр, обличчя чоловiка рокiв сорока п'яти, з густими чорними вусами, жорстке, але у цiй суворостi була якась своя краса. Вiнстон одразу попрямував до сходiв. Викликати лiфт було марно. Навiть у кращi часи вiн рiдко працював, а зараз електрику почали взагалi вiдключати у денний час. Це було частиною кампанii по економii для пiдготовки до Тижня ненавистi. До квартири треба було подолати цiлих сiм прольотiв. Вiнстону було тридцять дев'ять рокiв i його варикозна виразка над правою щиколоткою знову нагадала про себе, тому вiн йшов повiльно, кiлька разiв зупиняючись, щоб трохи перепочити. На кожному поверсi навпроти шахти лiфта зi стiни на нього витрiщалося те саме величезне обличчя з плакату. Це була одна з тих iлюстрацiй, де, здаеться, що з якого боку не глянь, очi завжди стежать за тобою. Великими лiтерами на плакатi було написано: «СТАРШИЙ БРАТ СПОСТЕРІГАЄ ЗА ТОБОЮ».

У квартирi розмiрений оксамитовий голос зачитував зведення з якимись цифрами, якi мали вiдношення до виробництва чавуну. Голос лунав з продовгуватоi металевоi пластини, схожоi на затемнене дзеркало, яка була вбудована у стiну з правого боку вiд входу. Вiнстон покрутив перемикач, i голос став тихiше, хоча слова все ще було чутно досить розбiрливо. Цей апарат (вiн називався телеекран) можна було зробити темнiше або тихiше, але повнiстю вимикати було заборонено. Вiнстон пiдiйшов до вiкна: це був невисокий худорлявий чоловiк, чия квола статура ще бiльше пiдкреслювалася синiм мiшкуватим комбiнезоном, який був обов'язковою унiформою всiх партiйцiв. Волосся у нього було зовсiм свiтле, а шкiра на його рум'яному вiд природи обличчi лущилася через жорстке мило, тупi леза у бритвi i нещодавню сувору зиму.

Навiть через закрите вiкно вiн вiдчував холод, яким був оповитий свiт зовнi. На вулицi невеликi пориви вiтру пiдiймали вихори пилу та рваний папiр, i хоча свiтило сонце, а небо було яскраво-блакитним, здавалося, все було позбавлене кольору, крiм розвiшаних усюди плакатiв. Портрет з чорними вусами зверхньо спостерiгав з усiх бокiв. Один з плакатiв висiв прямо навпроти його будинку. «СТАРШИЙ БРАТ СПОСТЕРІГАЄ ЗА ТОБОЮ», – говорив напис на ньому, а темнi очi дивилися прямiсiнько в очi Вiнстона. Внизу бiля тротуару висiв iнший плакат,