Жага до життя: Золотий жук, Останнiй листок, Дари волхвiв, Зоряний хлопчик, Чарiвна крамниця

Едгар Аллан По

Герберт Велз

Оскар Вайлд

Джек Лондон

Генрi О.

Оповiдання, що увiйшли до цiеi збiрки, недаремно вивчають у школi як видатнi зразки свiтовоi лiтератури. Адже кожне iз цих оповiдань свого часу стало жанровим i стилiстичним вiдкриттям у свiтовiй лiтературi.

Збiрка мiстить твори американських письменникiв Джека Лондона, Едгара Алана По та О. Генрi а також iрландського письменника Оскара Вайлда i англiйського Герберта Велза.

В оповiданнi «Жага до життя» випробування, якi припали на долю головного героя, екстремально висвiтлюють: що насправдi е головним у життi, як воля i гiднiсть людини переборюють виклики природи i найтяжчих обставин.

«Золотий жук» – iсторiя пошуку скарбiв, ключ до мiсцезнаходження яких було зашифровано. Оповiдання вiдносять до раннiх форм жанру детектив i перших лiтературних творiв де фiгуруе криптографiя.

Оповiдання «Останнiй листок» i «Дари волхвiв» – пронизливi лiричнi твори, в яких людянiсть i самопожертва долають життевi складнощi i навiть трагiчнi обставини.

«Зоряний хлопчик» – одна з перших в свiтi фантастичних iсторiй про контакт з iнопланетним розумом, в якому протиставленi вкрай рацiоналiстична, безсердечна цивiлiзацiя i цивiлiзацiя людська, емоцiйна.

«Чарiвна крамниця» – новела, яка вважаеться початком жанру фентезi, розповiдае про вiдвiдини батьком та сином чарiвноi крамницi та отриманi там незвичайнi подарунки для Джипа. Твiр вчить мрiяти, бути чуйними, добрими i терплячими.

Змiст:

Джек Лондон. Жага до життя

Едгар По. Золотий жук

О. Генрi. Останнiй листок

О. Генрi. Дари волхвiв

Оскар Вайлд. Зоряний хлопчик

Герберт Велз. Чарiвна крамниця

ЖАГА ДО ЖИТТЯ

Золотий жук

Останнiй листок

Дари волхвiв

Зоряний хлопчик

Чарiвна крамниця

Джек Лондон

Жага до життя

Не все безжальний часу плин забрав,

Життя минуло не без слiду.

Хай пархом стане той, що грав —

Жага життя лишиться заповiтом.

Двое подорожнiх йшли, важко кульгаючи, схилом пагорба. Один з них, що йшов попереду, затнувся об камiння i мало не впав. Рухалися вони повiльно, втомленi i слабкi, i напруженi iхнi обличчя були позначенi виразом тiеi покiрностi, яка е наслiдком довгих страждань i поневiрянь. За плечима мали важкi мiшки. Наголовнi ременi, закрiпленi на лобi, притримували ношу на шиi. Кожен з подорожнiх тримав в руках рушницю.

Вони йшли зiгнувшись, висунувши вперед плечi, з очима, втупленими в землю.

– Якби тiльки були у нас два набоi з тих, якi ми сховали в нашiй ямi, – сказав другий чоловiк.

Його голос звучав мляво. Вiн говорив без жодного почуття. Перша людина, накульгуючи, переходлав струмок, що пiнився мiж скель – вода була каламутна, молочно-вапняного кольору – i нiчого другому не вiдповiв.

Другий подорожнiй увiйшов до струмка за першим. Вони не скинули взуття, хоча вода була крижана – така холодна, що враз пiшли зашпори.

У деяких мiсцях вода сягала до колiн, i обидва вони хиталися i втрачали рiвновагу.

Подорожнiй, який йшов ззаду, послизнувся на камiннi. Вiн мало не впав, але з великим зусиллям випростався, хоч гостро вигукнув вiд болю. Йому паморочилося у головi, i вiн випростав праву руку, нiби мiг спертися на повiтря.

Знайшовши рiвновагу, вiн рушив уперед, але захитався i знову мало не впав. Тодi вiн зупинився i подивився на свого товариша, який навiть не повернув голови.

Вiн стояв нерухомо протягом хвилини, нiби щось обмiрковуючи. Потiм гукнув:

– Послухай, Бiлле, я вивихнув собi ногу!

Бiлл спроквола простував, хитаючись, вапняною водою. Вiн не озирнувся. Чоловiк, що стояв в струмку, дивився, як перший вiддаляеться. Його губи трохи тремтiли, i видно було, як рухалися темно-рудi вуса, що iх покривали. Вiн намагався змочити губи язиком.

– Бiлле! – гукнув вiн знову.

Це було благання сильноi людини, що опинилася в бiдi. Але Бiлл не повернув голову. Чоловiк дивився, як супутник його йде хиткою ходою, чудернацьки накульгуючи i гойдаючись взад i вперед. Бiлл пiднiмався вiдлогим схилом низького пагорба i пiдходив до м'якоi лiнii неба над схилом. Покинутий дивився на товариша, що йде, доки