Остап Вишня. Невеселе життя

Сергiй Анастасiйович Гальченко

Великий науковий проект

Ця книга – справжнiй лiтопис невеселого життя найпопулярнiшого й донинi в Украiнi гумориста Остапа Вишнi (1889–1956), який вiдбував сталiнську «десятирiчку» в концтаборах. Їi упорядник, автор вступноi статтi й примiток, вiдомий лiтературознавець i архiвiст Сергiй Гальченко ще в 1989 роцi обстежив архiви Ухтпечлагу тодiшньоi Комi АРСР i зiбрав матерiали, якi вперше друкуються в такому повному обсязi.

Основою працi стали документи слiдчоi справи за 1933–1934 роки та комплекс архiвних матерiалiв iз двотомноi справи-формуляра на Остапа Вишню, в якiй зiбранi донесення понад пiвсотнi секретних агентiв спецорганiв за 1922–1955 роки. В процесi слiдства, яке велося методами фiзичного i психологiчного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нiбито вiн мав особисто вбити партiйного лiдера республiки П. П. Постишева, за що був покараний десятирiчним ув’язненням у таборах особливого режиму.

У книзi в хронологiчнiй послiдовностi подаються записи iз унiкального документа тiеi епохи – табiрного щоденника Остапа Вишнi – та його листи iз концтаборiв, де довелося перебувати письменнику. Це своерiднi шедеври лiтературноi творчостi, часто наповненi не традицiйним украiнським, а чорним гумором страждальця-гумориста.

Публiкуються i деякi лiтературнi твори Остапа Вишнi, якi викликали шквал вульгарно-соцiологiчноi критики iз звинуваченнями письменника у буржуазному нацiоналiзмi й навiть у фашизмi, а також листи та спогади його рiдних i тих людей, з якими гуморист сидiв в однiй камерi чи перебував в одному концтаборi.

Ця книга, що творилася упродовж тридцяти рокiв, е свiдченням боротьби системи iз митцями, найталановитiшi з яких зазнавали репресiй i знищення.

Остап Вишня. Невеселе життя

© С. А. Гальченко, упорядкування, вступна стаття, примiтки, 2020

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018

* * *

Присвячуеться

свiтлiй пам’ятi дружини Остапа Вишнi —

артистки Варвари Олексiiвни Губенко-Маслюченко

i ii доньки Марii Михайлiвни Євтушенко

    Сергiй Гальченко

С. Гальченко. Сумний лiтопис життя великого смiхотворця

Видатний украiнський гуморист ХХ столiття Остап Вишня належить до тих письменникiв, про яких не скажеш, що iхне життя вiдображене (хоча б частково) у iхнiх творах, тому бiографам доводиться вишукувати факти для життепису серед iнших джерел, насамперед, iз архiвних фондiв, якi ще донедавна були закритими. Весь довоенний архiв письменника загинув повнiстю, адже пiсля арешту чоловiка Варвару Олексiiвну Губенко-Маслюченко iз ii десятирiчною донечкою Машею каральнi органи викинули iз власноi кооперативноi квартири в харкiвському будинку «Слово». У тих екстремальних умовах жiнка подбала про збереження архiву i перевезла його до тiтки Юлii Йосипiвни Новиковоi на вул. Пермську, 13.

На жаль, переляканi родичi, очевидно, знищили цей архiв одразу ж пiсля виiзду Варвари Олексiiвни з Харкова у 1935 р. У 1985-му я як працiвник вiддiлу рукописiв Інституту лiтератури iм. Т. Шевченка Академii наук УРСР, одержавши вiд доньки Остапа Вишнi Марii Михайлiвни Євтушенко повноваження на пошуки архiву, поiхав до Харкова, але вже нiчого не знайшов у тому приватному будинку. Спадкоемцi Ю. Й. Новиковоi стверджували, що архiв знищено в роки нiмецькоi окупацii в 1941–1943 рр., у що повiрити було важко: невже для окупантiв могло бути таким страшним i ненависним iм’я репресованого радянською владою Остапа Вишнi?

Власники будинку проговорилися, що в них був навiть бюст письменника Остапа Вишнi, але його розбили тодi ж у днi вiйни i закопали десь у сараi. Я готовий був провести археологiчнi розкопки, але лiтнiй хворий чоловiк Микола Новиков згодився вiддати менi двi меморiальнi речi – рiзьблену дерев’яну книжкову поличку i настiльну лампу, якi колись належали Остапу Вишнi. Я привiз iх до Киева, де вони тепер експонуються в Нацiональному музеi лiтератури Украiни. Я фiзично не змiг прихопити з собою ще одну поличку i просив забрати ii тодiшнього керiвника Харкiвського лiтературного музею Анатолiя Перерву.

* * *

Лiтературна й життева до