Майдан. Моя iсторiя

Евгений Валерьевич Лазарев

У листопадi 2013 року автор був студентом 4 курсу бiологiчного факультету Днiпропетровського нацiонального унiверситету iменi Олеся Гончара. Коли почалася Революцiя Гiдностi, автор приеднався до мiсцевого Євромайдану Днiпропетровська. Перед вами його спогади про подii тiеi неспокiйноi зими 2013-2014 рр.

Евгений Лазарев

Майдан. Моя iсторiя

Сьомiй рiчницi Революцii Гiдностi присвячуеться

Все почалося для мене тодi, коли я зайшов на сторiнку своеi подруги й однокурсницi у Вконтакте i побачив там фотку, де вона стояла зi своiми друзями на Європейськiй площi у Днiпропетровську, тримаючи прапор Украiни. Пост з цим фото був пiдписаний хештегом #евромайдан i був датований 22 листопада 2013 року, через день пiсля того як стартував Майдан у Киевi. 22 листопада у Днiпропетровську на Європейськiй площi (на якiй потiм майже весь час i вiдбувались подальшi акцii) зiбралося близько 50 людей, якi скоординували своi дii через соцмережi. Того дня вiдбулася хода до Днiпропетровськоi облради для того, щоб вручити депутатам петицiю, яка закликала президента Януковича не скасовувати курс на евроiнтеграцiю, а потiм повернулися на Європейську площу. Так починався Майдан у Днiпрi.

26 листопада, iдучi в трамваi на пари у бiофак ДНУ (я тодi вчився на 4 курсi), я читав газету, яку менi дали на вулицi й у якiй писали про подii на Євромайданi у Киевi та iнших мiстах, про реакцiю влади на все це. Я хотiв долучитися до мiсцевого протесту, але за день до цього наметове мiстечко на Європейськiй площi було розгромлене тiтушками (мiсцевими дзюдоiстами, якi ходили до бiйцiвського клубу, який тримав один депутат з Партii Регiонiв, я не пам'ятаю, хто, в новинах багато писали про це, можна почитати) i декiлька днiв пiсля цього Євромайдан у Днiпропетровську не дiяв.

Потiм, вже сидячи на парах, або на лентах, як кажуть у нас у Днiпрi, десь в Інтернетi я дiзнався про те, що 27 листопада буде загальний студентський страйк по всiх вишах Украiни, лунали заклики виходити у певний час, по-моему о 12 годинi, з навчальних корпусiв, аби долучитися до загального попереджувального страйку, щоб привернути увагу журналiстiв i показати владi, що студентам не байдуже, яким курсом буде рухатись Украiна.

Коли я приiхав додому, я почав готуватися до студентського страйку, зробив транспарант iз закликом на кшталт "Ми за европейськi цiнностi", прив'язав до портфеля блакитну i жовту стрiчки, приготував назавтра настiльний прапор Украiни, ввiмкнув телевiзор i почав читати про те, як проходив процес евроiнтеграцii Украiни, чому вiн був припинений. Також я читав про Митний Союз. А потiм я пiдписався на групу Вконтакте "Євромайдан Днiпропетровськ" i зробив у цiй групi пост, який розповiдав про переваги вступу Украiни до ЄС та недолiки входження Украiни до Митного Союзу. У той час в Інтернетi було багато рiзноi iнфографiки, яка показувала переваги ЄС перед Митним Союзом, що евроiнтеграцiйного курсу не потрiбно боятися, у соцмережах багато точилося суперечок з приводу цього i взагалi потрiбно було вести пропаганду своiми силами через соцмережi, не мовчати, не боятися дискусiй, вмiти аргументовано вiдстоювати свою позицiю i свiй вибiр.

Отже, настав той день попереджувального страйку, i я з усiма пiдготовленими атрибутами вирушив до унiверситету. Коли я був уже в унiверситетi, я дiзнався, що студентський страйк не вiдбудеться, тому що керiвництво в особi ректора вирiшило, що унiверситет повинен бути поза полiтикою, а тому, всi акцii повиннi проходити за межами вишу i не повиннi зривати навчальний процес. Так все швидко закiнчилось, навiть, не почавшись.