Дао де Цзин. Книга шляху i гiдностi

Лао Цзи

Дао Де Цзин, «Книга шляху i гiдностi» – основне джерело вчення i одна з найвидатнiших пам'яток китайськоi думки, що вона зробила величезний вплив на культуру Китаю i всього свiту. Основна iдея цього твору – поняття дао – трактуеться як природний стан речей, який не припускае стороннього втручання, адже це «небесна воля» або «чисте небуття». Старокитайською цей твiр Лао Цзи вважаеться поезiею, але цей переклад адаптований (що велика рiдкiсть!) для сучасного читача. Переклад з традицiйноi китайськоi Ірини Костанди.

Лао Цзи

ДАО ДЕ ЦЗИН

Книга шляху та гiдностi

Вiрш 1. Початок Неба i Землi

Дао, яке можна описати словами – це не справжне дао, iм'я, яким його можна назвати – це не його вiчне iм'я.

Небуттям називають початком Неба i Землi, буттям називають основу всього сущого.

Тому, осягнувши небуття, спостерiгаеш дао в найдрiбнiших його проявах, а осягнувши буття – спостерiгаеш кiнцеву форму всiх проявiв дао.

Буття i небуття мають однакове походження, але рiзнi назви.

Але i те, i iнше однаково називають таемними глибинами.

Розумiння таемниць глибини буття, через розумiння глибини небуття – це i е спосiб проникнути в усi тонкощi змiн i перетвореннь свiту.

Вiрш 2. Домiгшись успiху, якби не було зарозумiлий

Люди Пiднебесноi знають красу як красу, тому що iснуе потворнiсть.

Люди Пiднебесноi знають добре як добре, тому що iснуе погане.

Тому: буття i небуття переходять одне в одного, важке i легке формують одне одного, довге та коротке виявляють одне одного, висота i глибина доповнюють одне одного, звук i голос гармонiзують одне одного, початок i кiнець пов'язанi один з одним – це вiчний закон!

Тому мудрець [знаючи як пов'язанi мiж собою явища] робить справи недiянням, навчання здiйснюе мовчанням: нехай все iснуюче само, природним шляхом, виникае i росте.

Вiн не закладае до цього основ, вiн дiе, але без особистих прагнень, вiн не стае зарозумiлим, добившись успiху i визнання.

Вiн не визнае своiх заслуг, тому йому нiчого i втрачати!

Вiрш 3. Мудрець управляе так…

Не почитай талановитих, i це не призведе до протистояння в народi, не цiнуй рiдкiснi предмети, i це не призведе до крадiжки в народi, не виставляй напоказ, того що викликае бажання, i це не призведе до заворушень в народi.

Тому мудрець, що пiзнав дао, управляе так: вiн спустошуе вiд бажань серця, але наповнюе животи народу, вiн послаблюе волю i устремлiння народу, але змiцнюе його кiстки, вiн постiйно пiклуеться, щоб у народа не було анi спритностi, анi бажань!

Зроби так, щоб ти, хто мають знання, не наважувались дiяти, а робили все недiянням.

І тодi будуть порядок i спокiй!

Вiрш 4. Стиш його свiтло; прирiвняй його до порошинi

Дао – це порожнеча, але в своему застосування не мае кiнця i краю.

Як воно глибоко! Здаеться, що воно праотець iснуючого.

Притупи його гостроту; знищ всю його суперечливiсть; стиш його свiтло; прирiвняй його до порошинi.

Як воно безформно! Але все одно здаеться явним i iснуючим.

Я не знаю, хто його породив, але здаеться воно породило самого Небесного iмператора!

Вiрш 5. У того, хто мае обширнi знання, е i межа знань

Небо i Земля, до всього сущого, вiдносяться однаково неупереджено, Мудрець, до всього народу, ставиться однаково неупереджено.

Чи не схоже це в своiй дii на простiр мiж Небом i Землею, що нагадуе великий ковальський мiх?

У ньому (мiху) порожнеча, але вiн не порожнiе, чим бiльше його роздуваеш, тим бiльше вiн роздуваеться.

Але людина з великими знаннями, не подiбна у цих здiбностях мiху, Знання людини мають межу, а значить краще тримати iх в собi!

Вiрш 6. Бессмертное дао подiбно чарiвнiй долинi

Велике дао наче чарiвна полонина – воно безсмертне!

Воно подiбно до таемничого всепороджуючому лону матерi, Всепороджуюче материнське лоно – це основа Неба i Землi!

Явно iснуюче, воно безперервно, а в застосуваннi невичерпне!

Вiрш 7. Небо i Земля вiчнi!

Небо i Земля вiчнi!

Небо i Земля тому i вiчнi, що iснують не для себе!

В цьому i причина iх безсмертя.

Саме тому мудрець, вiдступаючи, опиняеться попереду, а нехтуючи з собою – вiн зберiгае себе.

Ви запитаете: «Хiб