Мертвий бал

Макс Бонд

Успiшного науковця Рiчарда Лайта та його дружину Олiвiю запрошують на бал-маскарад, який влаштовуе граф Вiльям Андервуд на честь дня всiх святих. Як i всi бали, що влаштовував граф Андервуд, цей бал неперевершений. Всi щасливi та веселi, всi насолоджуються миттю, i нiчого не пiдозрюють. Але раптом Рiчарду починають являтися дивнi ведiння, в яких вiн бачить маеток графа. Цi ведiння повторюються, i Рiчард починае розумiти, що тут вiдбуваеться щось дивне, а оповитий таемничiстю бал насправдi iлюзiя за вуаллю якоi криеться моторошна правда…

Для пiдготовки обкладинки видання використана художня робота автора.

1

Це був холодний осiннiй вечiр. Бiльшiсть дерев уже поскидали свое пишне рiзнокольорове вбрання, залишивши лиш гiлля, що моторошно звивалось до небес. Коли вiтер колихав гiлля можна було почути шепiт дерев, якi неначе спiлкувались мiж собою, або ж вiтали прохожих. Саме у цю пору можна було вiдчути подих природи, вiдчути, що природа – жива iстота.

Останнi кiлька днiв безперестанно лив дощ, але сьогоднi на щастя небо було чистим. Таким чистим, що можна було розгледiти зорi, що спалахували неначе небеснi вогнi, та великий повний червоний мiсяць, що визирав з-за будинкiв, освiтлюючи нiчну пiтьму.

Вечiр був 31 жовтня 1850 року. Саме у цей прекрасний вечiр на честь дня всiх святих проходив бал у палацi графа Вiльяма Андервуда, який був веселим та привiтним лiтнiм чоловiком, i незважаючи на свiй вiк любив розваги. Саме тому не раз робив бали у своему маетку. Якщо не брати до уваги слуг, то Вiльям був самотнiм. Його дружина померла п’ять рокiв тому, а единий син переiхав до iншого мiста. Тому единими близькими людьми, що не давали Вiльяму збожеволiти вiд самотностi – були такi ж вершки суспiльства як вiн. Вiльям дарував людям радiсть, а вони дарували йому вiдчуття потрiбностi. Так багатий граф жив уже п’ять рокiв, хоч смерть дружини досi не давала йому спокою, i шкодування, що усе так склалось терзали його по сей день. Це була ще одна причина влаштовувати бали: iншi люди вiдволiкали його вiд жахливих думок.

Оскiльки я був досить популярним науковцем мене та мою дружину Олiвiю також запросили.

Як i всi бали, що влаштовував Вiльям Андервуд, цей бал був прекрасним. Графи, науковцi, лiкарi, письменники, художники, лорди та iншi вершки населення розмiстились у величезному просторому залi iз високими вiкнами за якими царила нiч. Величезна хрустальна люстра освiтлювала зал, в той час як мiсяць за вiкном тiльки доповнював картину. Всi присутнi були знайомi мiж собою, всi розмовляли, смiялись, щось голосно обговорювали… Словом, були щасливi. А серед шуму було чутно спокiйну музику Моцарта, Шопена, Баха та iнших, яка лилась з iнструментiв оркестру, що грав так легко та невимушено, неначе всi оркестранти були единим органiзмом.

Джентльмени були одягнутi у елегантнi костюми, в той час, як ледi красувались своiми пишними платтями. Але особливiстю цього балу було те, що всi без винятку носили рiзнi маски. Така була головна умова балу. Серед десяткiв людей можна було зустрiти як звичайнi маскараднi маски, що закривали верхню частину обличчя, так i зовсiм незвичайнi, наприклад, маски звiрiв, божественних iстот, навiть моторошнi маски демонiв та птахiв, якi носили лiкарi за часи чуми. Але що ж поробиш… Все таки це був Хелловiн! День, коли люди можуть стати ким забажають, i мають право виглядати так, як хочуть. День, коли люди показують пiтьмi, що вони ii не бояться.

– Мiстер Лайт та його прекрасна дама! – радiсно мовив Вiльям Андервуд, коли ми зайшли в зал. – Дякую, що прийшли. Невимовно радий вас бачити.

Як i всi Вiльям Андервуд був елегантно одягнутий, а маску носив таку ж яскраву та дивну як i вiн сам.

– Добрий вечiр, мiстере Андервуд, – вiдповiв я.

– Це ми повиннi бути вдячнi вам за те, що влаштовуете бали, – усмiхнувшись сказала Олiвiя.

– Ви ж знаете, що менi це тiльки в радiсть, – вiдповiв граф Андервуд. – На вас такi гарнi маски!

– Дякую, – вiдповiв я.

– Мiс Лайт, – звернувся граф Андервуд до Олiвii, – ваша маска така яскрава, така пишна! Це фiолетово-рожеве пiр'я чудово гармонiзуе з дiамантами. Ва