Життя серед хмар, або Таемниця золотого часу

Андрiй Олексiйович Клименко

Ця невеличка казка зможить допомогти татусям та матусям вмiло та цiкаво пояснити найпопулярнiше запитання малюка – «А звiдки я? Чому я народився?» Вiдправляючись в дивовижний квiтковий свiт разом зi своiми дiтлахами, Ви отримуете найяскравiшi враження та емоцii, якi забажаете вiдчути знов й знов.Ілюстрацiя та дизайн обкладинки: Володимир Слiпець

Колись давно на великiй i гарнiй планетi жив малесенький хлопчик. Вiн був дуже допитливий i хотiв якнайшвидше дiзнатися про свiт в якому вiн мешкав. Планета на якiй жив наш малюк була огорнута лагiдними променями сонця, що проникали крiзь густу масу бiлоснiжних хмаринок, якi безтурботно стелилися над самiсiнькою землею. Деякi хмари спускалися так низько, що здавалося вони вирiшили вiдпочити, розтягнувшись прозорим мереживом у духмяних квiтах. Іншi збитою пiною застигли на величезних, зелених кронах розлогих дерев. Мешканцi планети були дуже життерадiсними та безпечними. Кожного дня розважалися, граючи в рiзноманiтнi iгри. Пiрнали в пухкi хмарки i дуже любили спостерiгати за бiленькими «баранцями», якi веселили всiх своiми чудернацькими фiгурами. Нашому маленькому герою подобалася така грайлива компанiя i вiн iз великим захопленням увесь свiй час проводив у забавах. На планетi не iснувало часу, злостi та ворожнечi, все йшло своею чергою в дружбi i злагодi.

У свiтi маленьких мешканцiв були i гори, i долини, i рiчки i навiть водоспади, якi струменiли срiбним дощиком. Але всiх малюкiв дуже цiкавила велична споруда зi скла, яка височiла над квiтучою планетою. Верхiвка споруди ховалася у хмарах i цим скляний цилiндр ще бiльше привертав до себе увагу мешканцiв планети. Малюки довго сидiли навколо «об'екта» i заворожено спостерiгали, як тонким струмочком золотий пiсок переростав у пiщану вежу. Скляний будинок нiколи не втрачав своеi актуальностi для дiтлахiв, тому в них з’явилося бажання дiзнатися бiльше про таемничий хмарочос. Інтерес до вежi змусив маленьких дослiдникiв розкрити таемницю загадкового цилiндру. А якщо щiльно притиснути вушко до скла величезноi споруди, можна почути мелодiйний шепiт золотого пiску. Всiм подобалася така незвичайна гра i деякi зацiкавленi слухачi розповiдали, що в музичному шурхотi пiску чули одне незрозумiле для них слово «час, час, час…», хтось вiрив у це, а хтось сумнiвався.

У кожного малюка були славнi друзi та помiчники – маленькi янголятка, якi розповiдали казки i дбайливо оберiгали своiх дiтей. Маленькi мешканцi завжди могли звернутися до своiх янголят за допомогою.

Будь-яка планета мала власнi звичайнi i не зовсiм звичайнi правила. На планетi, де жила весела дiтвора, теж iснували своi закони. Бiлоснiжнi, як хмари, янголята з великою радiстю знайомили дiточок iз невiдомiстю, коли надходив час.