Панi Ка

Арман Цыбульский

До вiдомого екстрасенса на прийом приходить жiнка, яка стверджуе, що в ii будинку живе зла сутнiсть. Головний герой, який добре знае психологiю, налаштований скептично, але не вiдмовляеться заробити грошей. Вiн виiжджае для «чистки» замiського будинку, розраховуючи влаштувати виставу для одного глядача, за допомогою якого доб’еться ефекту навiювання. Але, опинившись на мiсцi, дiзнаеться, що вiн вже не перший екстрасенс в цьому будинку, а всi попереднi зникали при загадкових обставинах…

1

Дверi кабiнету вiдчинилися. У отворi з’явилася жiнка, пригнiчена, але з проблисками надii в очах. За нею iшов хтось, до кого вона старалася звертатись виключно в обличчя, тому постiйно оберталася. Говорила жалiбно, пiвголосом, з несмiливою надiею i з таким виглядом, нiби щойно iй на плечi поклали непомiрний тягар, але вона з цього ще й радiе. Так бувае: людина шукае новi проблеми, сподiваючись у такий спосiб позбутися старих. Хоча б на певний час.

Слiдом за жiнкою з’явився невисокий чоловiк, до якого вона зверталася. Втiм, тримався вiн так упевнено, що здавався високим. Ба бiльше – тi, хто прийшов до нього просити допомоги, мимоволi згинали плечi й колiна, мовби навмисно, щоби вiн пiдносився над ними. І голос його, насправдi глухий i гортанний, лунав гучно i яскраво. Дзвiнким вiн був мовби зсередини, але його стримувала фiзична оболонка – iнакше заповнив би все примiщення та поглинув усiх присутнiх. Той чоловiк мав такий поважний вигляд, нiби вiн – вiдомий хiрург або депутат. Ось тiльки погляд у нього був особливий – добрий i проникливий. І цi пронизливi очi становили рiзкий контраст iз зовнiшнiстю й поведiнкою. Але така невiдповiднiсть не викликала недовiри – навпаки, приваблювала клiентiв. Однак далеко не всi в суспiльствi вважають його професiю важливою. Радше таких меншiсть.

Його волосся вже почало рiдшати, над чолом позначилися залисини. Рештки хвилястого волосся, пересипаного сивиною, були зачесанi назад, нiс iз горбочком та наполовину сива борiдка доповнювали образ сильного й щиросердного чоловiка. Йому це пасувало, адже його клiентами були здебiльшого жiнки. І всi сподiвалися, що вiн, мов рiдний батько, вирiшить якi завгодно iхнi проблеми. Схiдне походження додавало йому загадкового вигляду. Культура та звичаi його народу невiдомi слов’янам. А крiзь незнання й нерозумiння сама по собi проростае мiстика.

Зi слабко освiтленого кабiнету в приймальню попливли екзотичнi, але приемнi пахощi.

У найдальшому кутку за столом сидiла повновида жiнка-адмiнiстратор. Вона ж – i помiчниця, права рука господаря кабiнету. Помiчниця говорила по телефону манiрно, але холодним тоном, постiйно зазираючи в записник.

– Я ж вам сказала, що найближчий час – лише за два тижнi. Нi, ранiше нiчого нема. Всiм термiново! – не приховуючи роздратування, вигукувала в слухавку адмiнiстратор. Менi шкода…

Господар кабiнету тим часом провiв клiентку до виходу. Жiнка, користуючись останньою можливiстю доторкнутися до нього, взяла його руку.

– Ну ви ж допоможете? Все спрацюе, правда? – тремтячим голосом промовила вона, дивлячись йому просто у вiчi.

– Ти в менi сумнiваешся? – з легким докором запитав вiн.

– У жодному разi! Якби сумнiвалася, не пiшла би до вас! Я вам як Богу вiрю, Рустеме Ібрагiмовичу! – вiдвiдувачка намагалася поцiлувати йому руку.

– Ну-ну, ти що… – поблажливо посмiхнувся вiн, висмикуючи долоню з ii руки. – Навiть говорити такого не смiй! Я – Його слуга, iнструмент! Без нього я – прах! Вiн дав менi силу для допомоги людям. Вiр у Господа, вiр менi – й отримаеш те, чого бажаеш. Іди! – Рустем м’яко розвернув клiентку до дверей. – Збери все, що потрiбно, i приходь завтра, почнемо працювати.

– У Рустема Ібрагiмовича все розписано, вiн приймае по п’ять осiб за день. Немае куди вставити вас! – тим часом i далi комусь по телефону вичитувала адмiнiстратор.

Коли вiдвiдувачка вийшла й Рустем причинив за нею дверi, адмiнiстраторка, якiй вочевидь набридло вислуховувати благання настирливоi спiврозмовницi, затулила слухавку долонею i звернулася до нього:

– Рустеме Ібрагiмовичу, не знаю, що робити! У жiнки тут щось дуже серйозн