Було це в далекi дитячi роки. Коли я закiнчив третiй клас школи i менi виповнилося 10 рокiв, батько вирiшив узяти мене на все лiто в геологiчну експедицiю.

Дорога була довгою i ми разом з декiлькома iншими спiвробiтниками геологiчноi експедицii виiхали з мiста Алма-Ати рано вранцi у вiдкритому кузовi вантажноi машини, в якому були встановленi прикрiпленi до бортiв дерев'янi лавки. Уздовж дороги стояли телеграфнi стовпи з електричними проводами.

Інодi на цих проводах сидiли самотнi птахи, що мають дуже незвичайне синьо-блакитне забарвлення. В небi кружляли зграi жайворонкiв та iх мелодiйний крик часом долунав до нашого слуху крiзь гул машинного мотору. Нас безперервно обвивали потоки зустрiчного теплого вiтру i ми з пiднесеним настроем рухалися у напрямку до намiченоi мети.

Пiсля того, як ми проiхали кiлька годин по дорозi, то перед нашим поглядом вiдкрилися степовi простори. Кругом, куди не глянеш – вiд краю i до краю – стелилась одноманiтна степова рiвнина, яка плавно зникала за горизонтом. Не було нi единого пагорба i навiть жодного деревця, за що б зачепився погляд подорожнього. Цей одноманiтний степовий пейзаж чимось нагадував безмежну морську гладь в години великого штилю, коли навiть найменший вiтерець не заколише хвилю.

Навеснi весь степ просинаеться пiсля зимовоi сплячки i розквiтае неймовiрно яскравим великим кольоровим килимом. Спочатку, прямо з-пiд снiгу, а часом навiть i на снiгу, з'являються першi квiти. І хоча снiг ще не розтанув, але ультрафiолетовi сонячнi променi легко проникають через нього, прогрiвають землю, та пробуджують квiтковi цибулини пролiскiв.

Потiм розквiтають дрiбнi синi iриси, iменованi в народi «Зозулинi слiзки». А вже пiсля того, як степ вкриваеться молодою зеленню, то на його смарагдовому тлi спалахують квiтковi галявини червоних або оранжево-жовтих тюльпанiв. Інодi зустрiчаються великi фiолетовi або бузково-жовтi iриси, а також дикi пiвонii, iменованi в народi «Марiiне корiння». Але найвищоi кульмiнацii це цвiтiння досягае в кiнцi травня, коли розпускаються червонi маки!

З приходом спекотного лiта настае неймовiрна спека без жодного дощу, колиртутний стовпчик в денний час рiдко опускаеться нижче 35 градусiв, при цьому пiд прямими променями сонця, земля прогрiваеться до 60—70 градусiв. Якщо при цьому розбити яйце на розпечену пiд сонцем дощечку, то воно дуже швидко запiкаеться на сонцi!

Все буйство степових барв вмить зникае до наступноi весни i весь степ покриваеться одноманiтним свiтло-коричневим кольором, вигорiлоi на сонцi трави, а земля висихае i розтрiскуеться глибокими трiщинами.

Але рослиннiсть повнiстю не гине i ii мiсце займае посухостiйкий низькорослий полин. Пiсля того, як вiн зацвiтае своiм непоказним дрiбним жовтим кольором, то по всьому степу розноситься дуже гострий дурманний полиновий аромат. Цей запах настiльки сильний i стiйкий, що здаеться нiби вiн огортае все навколо невидимою завiсою своiх мереж, з яких нi одному мешканцю цих мiсць не вдаеться вирватися. І тодi по всьому степу цiлющий ковток свiжого повiтря, позбавленого дурманного полинового аромату, стае вже неймовiрною мрiею.

Успекотний полудень ми доiхали до невеликого джерела i поруч з ним зробили зупинку. Вдосталь напившись холодноi води i взявши ii з собою, ми рушили далi i тiльки ближче до вечора досягли поставленоi мети.

Прямо на безкрайнiх степових просторах розташовувався невеликий наметовий табiр, в якому було близько 30 спiвробiтникiв геологiчноi експедицii. Поруч з табором знаходилася похiдна кухня, а недалеко вiд ароматно димлячих котлiв, в яких на вiдкритому вогнi готувалась вечеря, стояла велика дерев'яна бочка накрита мiшковиною зi свiжим хлiбним квасом.

Вдосталь напившись хлiбного квасу i наiвшись, я пiшов спати в намет. Лiг в просторий спальний мiшок, що знаходився на розкладному лiжку, я незабаром мiцно заснув.

Рано вранцi, як тiльки розвиднилось i ще не було палючоi денноi спеки, всi спiвробiтники експедицii, поснiдавши, вирушили на польовi маршрути вести геодезичну зйомку мiсцевостi i рееструвати покази геологiчних приладiв. Мене ж нiхто не став турбувати i я продовжував спати.

Пр