Яблоневый цвет. Книга 2

Анна Рось

И ветер развеет печали #1

Книга «И ветер развеет печали» является историческим фэнтези и посвящена родителям Валентина Феликсовича Ясенецкого-Войно (Святого Луки). Святитель писал с теплотой, благодарностью и уважением о своих родителях, Феликсе Станиславовиче и Марии Дмитриевне. Он считал, что свою религиозность унаследовал, скорее, от отца-католика. Мать Святителя была глубоко верующей православной женщиной и оставила глубокий след в его душе. При написании книги пришлось ознакомиться со многими первоисточниками, сопоставлять факты, выстраивать их в хронологической последовательности, думать, что побудило героев поступать, так или иначе. То, что в некоторых статьях было неясным для авторов или вызывало осуждение, для меня стало вполне логичным и благочестивым Во второй книге под названием «Яблоневый цвет» события разворачиваются в городе Керчи, куда переезжает семья. Любуясь красотами древнего города, герои переживают внутреннюю драму, связанную с потерей малышей. В Керчи рождается и будущий Святитель Лука. По делам службы глава семейства должен переезжать, сначала в Херсон, затем в Кишинев и, наконец, в Киев. Верная жена всегда сопровождает супруга. Подрастают дети, интересно складываются их судьбы. Сын Валентин получает диплом врача. Кто знал, что это будущее светило медицины? И только родители всегда верили в своих детей.

Ганна Рось

ЯБЛУНЕВИЙ ЦВІТ

На новому мiсцi

Прибувши до Керчi, сiм'я Ясенецьких-Войно зупинилася в будинку Мазанi. Фелiкс Станiславович за попередньою домовленiстю став управляючим аптекою провiзора Миколи Івановича Соколовського. Аптека розташовувалася у великому багатоквартирному будинку колишнього мiського голови Миколи Івановича Мазанi, на перехрестi Строганiвськоi та Воронцовськоi вулиць, в самому центрi мiста. У будинку Мазанi були квартири для господаря, управляючого, а також окремi кiмнати для спiвробiтникiв-фармацевтiв.

Сiм'я Ясенецьких-Войно оселилася на другому поверсi. З вiкон було видно великий фонтан. Недалеко вiд будинку розташовувалася булочна, звiдки часто доносився аромат свiжоi здоби. У Керчi було прийнято в булочних пекти хлiб.

На Марiю мiсто вiдразу справило приемне враження. Їй подобалося, що тут е чоловiча i жiноча гiмназii, собор, театр, телеграфна станцiя, музей, мiська бiблiотека i безлiч iсторичних пам'яток.

Незвичними були високi кам'янi будинки з рiзноманiтними архiтектурними елементами, широкi чистi вулицi з хорошими тротуарами, лавками та магазинами.

Влаштувавши побут i вiдпочивши пiсля виснажливоi дороги з Перекопу, сiмейство Ясенецьких-Войно вирушило подивитися на мiсто поближче. Спочатку пiшли на набережну, до царськоi пристанi, де знаходився фонтан, оточений низькорослими деревами. Зеленi взагалi було мало в мiстi. На центральнiй Воронцовськiй вулицi, де стояв iхнiй будинок, i на Дворянськiй зрiдка росли акацii.

Марiя милувалася морем, високою горою, що називалася Мiтридатовою, куди вели широкi кам'янi сходи, прикрашенi фiгурами мiфiчних грифонiв. Щоб пiднятися до Олександро-Невськоi церкви, розташованоi в музеi старовини, треба було подолати понад двiстi ступенiв. Оскiльки Марiя була вже на п'ятому мiсяцi вагiтностi, похiд на гору вирiшили вiдкласти.

У центрi мiста знаходилася велика базарна площа, де у Марii просто розбiгалися очi вiд розмаiття. В кiнцi лiта тут були дешевi кавуни, динi, виноград, яблука, грушi, горiхи, гарбузи та iншi дари землi.

Молода пара купила фрукти i поверталася додому.

– Подобаеться тобi тут, Марiечка? – запитав Фелiкс, обiймаючи дружину.

– Дуже подобаеться, краще, нiж в Перекопi, ти не переживай, – посмiхнулася вона.

– І менi подобаеться, – сказав трирiчний Володя, кусаючи соковиту грушу.

– Марiя, у нас на першому поверсi е агентство компанii «Надiя», вони менi пропонують роботу.

– А чим вони займаються?

– Це Санкт-Петербурзька компанiя. Займаються страхуванням майна вiд вогню, а також багажу вiд пошкодження або втрати при доставцi морем, рiчками або сухопутним транспортом.

– А як же аптека?

– Аптеку я не кину, ось закiнчу реставрацiю, поповню запаси кращими медикаментами та iнструм