Куди зникае щастя

Кара Мелодi Брайт

Життя – така дивовижна, але складна рiч. І iнодi вона стае настiльки нестерпною, що хочеться все кинути i втекти куди-небудь подалi. Або забитися в кут, обхопивши голову руками.Що робити в такi вiдчайдушнi моменти? Де шукати спасiння? І чи можна знову стати таким же щасливим i безтурботним, як колись давно, в далекому дитинствi?

Куди зникае щастя

Кара Мелодi Брайт

Редактор Тетяна Мушкова

Дизайн обкладинки Олег Ільiн

Перекладач Алiна Криндеро

© Кара Мелодi Брайт, 2019

ISBN 978-5-4496-8351-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Передмова

Кожна дитина найбiльше на свiтi мрiе стати дорослою i скорiше вирости. Здаеться, що краще цього i бути нiчого не може. Коли ти сам перетворюешся в важливого чоловiка або поважну жiнку, то можеш iсти скiльки завгодно шоколаду, дивитися улюбленi серiали до свiтанку i навiть не чистити зуби перед сном.

Для будь-якоi дитини доросле життя – це межа фантазiй i рай на землi. Але що стае з нами, коли ми все ж виростаемо? І куди пропадае та життерадiсна, вiдкрита i свiтла iстота, яка ранiше мешкала у нас в душi?

Чому дорослi люди здебiльшого – це нещаснi, постiйно кудись поспiшаючi i бiжучi тiнi? І чому едине, що насправдi iх турбуе – це сумний будинок, в якому вони живуть або жахливо нудна робота, на яку вони змушенi iздити кожен день з натовпом таких же сiрих тiней?

Як виходить так, що дорослiшання не робить нас краще? Адже часто ми, знаходячи цiнний життевий досвiд i накопичуючи життеву мудрiсть, розплачуемося за це власним щастям. Своею душевною легкiстю i внутрiшньою чистотою. Серцевоi цнотою, в кiнцi кiнцiв.

Згiдно з нудною статистикою i даними сучасних фахiвцiв, переважна кiлькiсть дорослих людей у всьому свiтi вважають себе нещасними. Причому абсолютно не мае значення, скiльки у них е грошей на банкiвському рахунку i скiльки квадратних метрiв числиться в щомiсячних квитанцiях. І багатi, i бiднi можуть вiдчувати себе безрадiсно i впадати у депресiю. І навiть наявнiсть щасливого, на перший погляд, сiмейного життя – це аж нiяк не гарантiя внутрiшньоi ейфорii…

Виходить, радiсть в цьому життi кудись пропадае в мiру того, як ми з вами починаемо дорослiшати. Але куди ж вона дiваеться? І чому цi кошмарнi речi взагалi вiдбуваються? Як повернути собi ту безтурботну, веселу дитину, якою ви були колись? І чи можливо це взагалi?..

Цей посiбник не просто змусить вас перестати бути занадто дорослими. Вiн покаже вам, що дорослiшання – це зовсiм не обов'язково щось нудне, посередне i нецiкаве. Ця книга навчить вас зберiгати всерединi власноi душi чарiвне, свiтле дитя, дбайливо оберiгаючи його. Для того, щоб ви бiльше нiколи не вiдчували себе самотнiми. Для того, щоб цей великий i барвистий свiт знову повернувся до вас обличчям.

Найголовнiше – це не перегинати з серйознiстю. Як часто всi ми, дорослi, кидаемося в вир з головою, цiлком розчиняючись в буденних турботах, нескiнченних проблемах i чергующiхся невдачах… Замiсть того, щоб закликати на допомогу себе самого з далекого, несправедливо забутого минулого.

І якщо тобi все ще здаеться, що це нiяк не зумiе повернути тобi щастя, то просто постав собi одне просте питання. Запитай у себе, як часто у дитинствi ти переживав через тi речi, якi отруюють твое iснування зараз.

Скiльки разiв тебе хвилював курс долара або чергове пiдвищення цiн в супермаркетi. Чи мiг ти всерйоз засмутитися в своi одинадцять рокiв через те, що у дорослого сусiда з вусами з'явилася нова машина. І коли ти подумаеш над цим, то сам зрозумiеш, як сильно ти змiнився з тих пiр.

Урок перший

Для початку давай познайомимося. Мене звуть Кара. Менi скоро виповниться 31 рiк i у мене трое дiтей. До недавнього часу я наiвно вважала, що зобов'язана з кожним роком ставати все дорослiшою. Все нуднiшою. Вiдкидати геть всi тi дурнi речi, якi зовсiм не вiдповiдають образу глибокодумноi, навченоi досвiдом людини.

Я переконувала себе, що з кожним новим прожитим роком я повинна проводити якусь звiтнiсть для самоi себе. Наприклад, чи е менi чим пох