Подув 2

Василь Оксенюк

Стисло вiд автора.Витяг з академiчного словника украiнськоi мови (1970-1980):По’дув , у, чол.1. Порив (вiтру i т. iн.); повiв, повiвання.Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь.2. Те саме, що вiтер.3. Перен. Ідеi, суспiльно-полiтичнi напрями тощо, характернi для певного часу; вiяння.Словник украiнськоi мови: в 11 томах. – Том 6, 1975. – Стор. 760. Це друга збiрка моiх дивних рукописiв))Як завжди, у нiй твори про почуття.Дехто говорить, що моi твори важкi i складнi, а дехто у захватi вiд цього. А як ще примусити тебе задуматись про важливi у життi речi?Звичайно, що середини не буде, бо твори наповненi алегорiями i афоризмами, якi iнколи з першого разу важко зрозумiти i здогадатися, що саме я маю на увазi, однак, перш за все iх потрiбно вiдчути.Вони як мелодii проходять крiзь мене, i тому я передаю iх на папiр так як вiдчуваю, десь високо, десь низько, а десь просто криком!Одне можу сказати точно, що, як я вже колись писав, у творах я не дозволяю ображати нi жiнок, нi чоловiкiв, а лише, по-своему, розповiдаю про iхнi, як позитивнi, так i негативнi риси, манери, поведiнку, демонструючи, яким бути не бажано, або ж навпаки, як пристрасно, нiжно, турботливо, а головне щиро, потрiбно вiдноситись до життя, себе, людей, якi поруч з тобою, щоб увiбрати, наче палiтра, в себе всi яскравi, емоцiйнi барви всесвiту, подарованi нам, та дарувати сердечно iншим))У всесвiтi завжди iснуе баланс мiж темним i свiтлим, i хоча, iнколи, саме щось не зовсiм позитивне i е тим паливом, що спонукае до написання творiв, однак, свiтлого завжди дещо бiльше!Щось таке, поiхали…

Василь Оксенюк

Подув 2

Акварель

Я дарую тобi все!

Бери малюй, що хочеш пензлем,

Як зробиш то воно твое,

З чого почнеш?

Окей, спочатку все для себе!

Почав бiгом iз фейсу,

Фiгуру, також, не забув,

Вдягнув костюм новенький,

Краватку, туфлi, атрибути,

Годинник, папку i авто,

Звичайно ж в шкiрi, з автоматом!

Іще усяких там речей,

Швиденько малювати!

Так стiй же! Ну, а iншим що!!!??

Скiнчилися вже фарби…

Ти зроби мене щасливим!!

Можеш все забрати!!?

Я не знав, що головне,

Це здоров'я мами й тата!!!

Посмiшка й тепло,

Любити i прощати…

От якби менi картину,

Цю назад вiддати й перемалювати?

Це нiзащо неможливо!!!

Вже зносився пензель,

Висохли всi барви!

Що вляглись на полотно,

З'iв годинник весь пiсок,

Здувся весь вiтрами!

Вся картина з акварелi,

Нiжна, як метелик,

Так старанно ткана,

Тонким павутинням,

Що й не перепишеш,

Ти ж вже не дитина!

Ти ж кидав камiння,

Час прийшов збирати…

Мов пробiгся по алеi,

З тими лiхтарями,

А там на мольбертi,

Все життя твое,

Писане руками,

Рiками й роками!

Хiба пишуть аквареллю,

Грубими мазками?!

Вони люблять воду,

Й лише по одному,

Виглядають гарно!

Не олiйнi фарби,

Не олiйнi фарби!

Тут не перепишеш,

Тут не накладають,

Все одне на одне,

Тут завжди прозоро,

Й видно весь фундамент!

Це складний живопис,

Може й не всi знають,

Що ти свiй рукопис,

Пишеш аквареллю, нiби як кохають!

І не накладеш ти зверху,

Гуаш шар за шаром,

Все, що намалюеш,

Сам ти допускаеш,

Заслужив тi лаври,

Що в кiнцi збираеш…

Незвичайна звичайна бiлявка…

…Так, що тут у нас, перепрошую, хто, о, бiлявка, симпатична…

Не те, щоб у мене в життi не було бiлявок (дiеслово було – не тотожне слову секс, ну… майже не тотожне, чоловiки, що ж з них хотiти, якщо вони оцiнюють жiнок, зокрема, i з цiеi точки зору), однак, з цього фото, звичайного фото у паспортi, вiяло якимись суперечливими, набагато глибшими, як для нашого першого знайомства по фото, цiкавими i благородними, водночас, наче елегантним вбранням, хвилями…

…Дещо курносий, напевно, ще залишок з дитячих безтурботних рокiв, правильноi форми носик, над яким нависли дивовижно чуттевi, з ледве помiтною, чарiвною усмiшкою очi…

А ти вмiеш посмiхатись очима…? А вона це робить з притаманною лише iй чудернацькою зворушливiстю…

Це вже потiм, при нашiй першiй, ну враховую