Вiд автора

«… Хочеш бути майстром,

макай свое перо в правду. Нiчим

iншим бiльше не здивуеш».

Василь Шукшин.

«Друкувався в перiодичнiй пресi як журналiст i публiцист. Був абсолютно безголосим, коли треба було пiдспiвати всесильному гласу свiту цього, i голосив, коли треба було сказати свое вагоме слово на користь тих, хто не мiг висловитися. Як прозаiк друкувався в багатьох центральних i регiональних газетах, журналi «НАША ВУЛИЦЯ» та альманасi «ПРОЗА». Автор трьох книг: «Будяк. Репортаж з пiднебесся», «Дiалог. На порозi останньоi вiйни», «Чортiв посох».

Цiкава штука життя. Крутишся, крутишся i робиш все правильно. Але життя робить своi корективи, i пiдносить сюрпризи, вiд яких починаеш не тiльки думати, але ще й писати. І те, що вийшло, перед Вами. Може бути, з наiвною завданням не залишити Вас БАЙДУЖИМИ до всього навколишнього, бо рано чи пiзно воно торкнеться кожного з нас. В природi все взаемопов'язане. Помах крил метелика може викликати ураган. Сльоза голодноi дитини, що впав на землю, може викликати повiнь. Крик вiдчаю знедолених вiйною людей може викликати землетрус i тайфуни. Давайте не дражнити гусей!

Що стосуеться мене, я завжди був в опозицii до всього поганого з вiрою в торжество справедливостi».

З повагою, Родiон РАХІМОВ, журналiст, письменник-публiцист, еколог, громадський дiяч, член Спiлки письменникiв Росii.

Чортiв посох

Репортаж iз пiднебесся

«Час – поняття вiдносне. Їi можна розтягнути до нескiнченностi або стиснувши до розмiру пiщинки наповнити абсолютною правдою. А потiм, перетворивши на порох розвiяти у Всесвiтi, створюючи нову Галактику iстиноi правди. І знову шукати iстину серед мiльйонiв зiрок?»

«І побачив Бог свiтло, що вiн гарний; i вiдокремив Бог свiтло вiд темряви».

Старий завiт. Гл.1.Ст..4.

«Бог говорить з нами лицем до лиця тiльки тодi, коли у нас у самих е особа».

К. Льюiс.

Замiсть прологу

День видався напрочуд ясним. Весь попереднiй день i вечiр я тiшив себе надiею, що буде нельотна погода i вiдкладуть стрибки. Але марно. І ось старенький «кукурузник», вiдiрвавшись вiд бетонки, нахиливши зеленими пооббиваними крилами, набирав висоту. Стрибнути з парашутом для людини, якiй стiлець, поставлений на стiл, щоб загорнути лампочку, була вже висота – крутилася голова i тряслися жижки – була мрiею всього життя.

– Такого страху ранiше не було, – казав я iнструктору, синеглазому «однокашнику» Иршату Шарiпову, колишньому льотчиковi, який зберiг оптимiзм, незважаючи на життевi негаразди, намагаючись перекричати ревiння мотора. – Ми ж з тобою в льотне училище надходили, страх з'явився потiм. Коли я здуру за безкоштовним квитком профспiлки полiз на Останкiнську вежу посидiти в Срiбному залi з двигающимся пiдлогою. Попиваючи шампанське помилуватися вогнями вечiрньоi Москви.

Але коли нас, неабияк накачаних не тiльки шампанським, вивели на оглядовий майданчик з прозорими пiдлогами, серце i йокнуло. Я чомусь вiдчув пiд собою не висоту, а безодню прiрви i вiд падiння в яку вiддiляло лише тонке скло, мов трiснутий лiд. Довелося помiняти професiю промислового альпiнiста на тесляра.

Ось i зараз боязнь висоти навiть гiрше нiж на горi Ай-Петрi в Криму. Пам'ятаю, так само тремтiли колiна там, нагорi, коли я, бажаючи подивитися на море з висоти пташиного польоту, до жовтим огородженням пiдiйшов тiльки пiсля трьох склянок «Чорного полковника». Вино додало менi смiливостi i сили, став вiдчувати себе якось по-новому. А може, все-таки треба було «смикнути» грам сто п'ятдесят коньяку. Для хоробростi!?

– Нiчого, клин клином вибивають, ось стрибнеш з парашутом, i все пройде!

– Тобi легко сказати, стрибнеш, але як це зробити? Зiзнатися, один раз я вже стрибав у Коктебелi в Криму пiд час лiтньоi вiдпустки. Хоча вiдчуття були невимовними, назвати це стрибком було важко. За п'ятдесят гривень разом з парашутом пiдчепили з берега на довгому фалi, потягали за катером над затокою i кинули в холодну морi бiля гори Хамелеон. Тай страх не пройшов. А менi хочеться вiльного польоту, як увi снi розкинути руки – крила i лiтати над землею.

– Зараз полетиш!

І ось я в дверях з одвiчним Гамлетiвським питанням, одягнений