Замiсть передмови

«Економка» («Домроботница») – це повiсть зi збiрника «Мене звати Жаклiн. Розповiдi з минулого та iншi малюнки печальних дам».

Перший переклад украiнською мовою здiйснив Василь Дронь.

Дякую тобi, мiй перекладачу, за пiдтримку, за натхнення i за те, що ти взявся за справу, якою нiколи не займався, i зрозумiв навiть те, що було мiж рядкiв.

Остаточний переклад здiйснила Ольга Блик.

Спасибi тобi, моя дiвчинка, за професiоналiзм, небайдужiсть, скрупульознiсть i любов до украiнськоi мови.

…За давнiх часiв, коли копiрайтинг ще не звався копiрайтiнгом, (а про франчайзинг, мерчендайзинг, стрiмiнг та коучiнг взагалi нiхто не чув), я писала просто оповiдання та статтi.

Зараз схотiлося якось елегантно «пiдрихтувати» iх, прикрасити, зробити бiльш спiвзвучними сьогоднiшньому дню.

Але… Я ж себе знаю (сподiваюся, що знаю)…

Варто тiльки почати, i каменя на каменi не залишиться вiд цих оповiдок, якi чомусь i для чогось були написанi бiльше десяти рокiв тому…

До того ж немае нiчого бiльш безглуздого, нiж спроба вмiстити старi слова у новi форми i навпаки… Все одно що змiнювати дату на етикетцi…

Це продукти i послуги можна кiлька разiв перепакувати, а есе i новели – на жаль, нi…

Крiм того, менi просто шкода iх… Нехай живуть! Не факт, що з корективами вийде краще…

Це зараз я веду себе бiльш розважливо, а пишу – легковажно…

Тодi все було навпаки…

Тому…

Нехай в минулому все залишаеться як е. Його все одно не змiнити.

Отже…

ЕКОНОМКА

І

– Елечко, посидь зi мною.

Тамара просить так благально, що я погоджуюсь залишити прибирання i, знявши гумовi рукавички, сiдаю на краечок крiсла. Вона сидить на верандi, що засипана жовтим кленовим листям, i дивиться вдалину. Коли осiнь тiльки почалася, я намагалася змiтати опале листя, але Семен Михайлович вирiшив, що це непотрiбно – вони так чудово виглядають на землi??? На верандi i нiкому не заважають. І зараз наш будинок та двiр просто потопае в листi. Звичайно, коли пiдуть дощi, iх доведеться прибрати, але, поки що, я милуюся разом з усiма – ми живемо, немов в казцi.

Тамара прямо проситься на полотно художника: витягнувши ноги в свiтло-рожевих штанях, злегка похитуючись у плетеному крiслi, вона курить довгу сигарету, а на обличчi ii вiдображено всi муки свiту.

– Як я втомилася вiд усього цього, – вона кивае в бiк будинку, – iнодi менi хочеться зiбрати речi i зникнути кудись, де мене нiхто не знайде.

У мене на язик так i проситься «А що тобi заважае?», але, звичайно, я мовчу. Я розумiю, що у багатих теж бувають чорнi днi, але не думаю, що грати передi мною мученицю – це доречно.

Можливо, моя думка хибна. Я точно знаю, що живеться iй несолодко, хоча дев'ятсот дев'яносто дев'ять жiнок з тисячi, напевно, тiльки мрiють про таке життя.

– Елечко, скажи, у чому ти знаходиш розраду, коли тобi зовсiм погано?

Я не можу сказати, що у мене зовсiм немае схильностi до самокопання, але Тамаринi питання мене просто дратують. Я ii не люблю. А вiдповiдати щось потрiбно. До того ж, потрiбно вiдповiдати так, щоб iй сподобалося. І боронь боже почати суперечку!

Я не люблю ii за те, що вона красива i багата. Не люблю, тому що вона може вважати мене прислугою. З iншого боку, якщо приходять гостi, i хтось намагаеться звернути на мене увагу, Тамара називае мене «дiвчиною, яка допомагае по господарству». За три тижнi роботи тут вона мене жодного разу не образила, жодного разу не зробила зауваження (хоч, звичайно, було за що – я ж не професiйна домробiтниця, тобто економка).

Спочатку вона мене просто не помiчала. А останнiм часом у неi стало з'являтися бажання поговорити зi мною вiдверто, поговорити на особистi теми. Я i сама люблю заглиблюватися в жiночi проблеми, але у випадку з Тамарою я весь час вiдчуваю ii бажання почути вiд мене слова захоплення або побачити мою заздрiсть. Напевно, якби я сказала «ох, якби ж менi так», вона почувалася б щасливою. Думаю, що розумiю я ii теж дуже добре, хоча бажання якось зачепитися в цьому життi у нас з нею закiнчилося по-рiзному. У неi – вдалим замiжжям (правда, ii багатому чоловiку, а моему роботодавцю, скоро виповниться п'ятдесят рокiв). У мене – робо