Щиголь
Донна Тартт
Тео Декер – реальний, а не казковий хлопчик, що вижив. Друг кличе його Поттером, та це звучить гiркою iронiею. Єдине диво у життi хлопця, чия мати загинула в нього на очах, – украдена з галереi картина з яскравою пташкою: щиглем, назавжди прикутим до жердини. Та на вiдмiну вiд птаха, Тео не бачить сенсу вирватися з полону свого життя-катастрофи. Подii, якi вирують навколо нього, дивовижний i жорстокий свiт – лише тло для iсторii його душi, зацикленоi на жахливому моментi дитинства. І едине, що здатне повернути його до розумiння абсолютноi цiнностi життя, – це безсмертна краса тих небагатьох речей, якi варто рятувати навiть iз полум’я.
Обережно! Ненормативна лексика!
Донна Тартт
Щиголь
© Tay, Ltd., 2013
© Hachette Book Group, Inc., обкладинка, 2013
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Цитати з пiснi «Ach, spij kochanie»
© Ludwik Starski and Henryk Wars 1938, дозвiл люб'язно надано Allan Starski
Обережно! Ненормативна лексика!
Щиголь
Присвячуеться матерi i Клодовi
Частина І
Абсурд не звiльняе, вiн зв’язуе.
Альбер Камю
Роздiл І
Хлопець iз черепом
І
Тодi в Амстердамi менi вперше за багато рокiв наснилася мати. Я понад тиждень не виходив iз готелю, боявся навiть комусь зателефонувати, не те що вийти на вулицю; мое серце стискалося й тремтiло, почувши найневиннiший звук: дзвiнок лiфта, бряжчання мiнi-бару, i навiть церковнi дзигарi Вестеркерку й Крейтбергу, вiдбиваючи години, провiщали своiм бамканням, немов у моторошнiй казцi, неминучiсть загибелi. Удень я сидiв на лiжку, намагаючись розгадати телевiзiйнi новини (утiм, безуспiшно, адже я не знав жодного нiдерландського слова), а коли стомлювався, то вмощувався бiля вiкна й дивився на канал, накинувши на плечi пальто з верблюжоi шерстi – я покинув Нью-Йорк у великому поспiху, й тi речi, що iх прихопив iз собою, не грiли навiть у примiщеннi.
За вiкнами буяли веселощi. Було Рiздво, мости через канал уночi вкривалися мерехтливими вогниками. Рожевощокi dames en heren[1 - Панi та панове (нiдерл.). – Тут i далi прим. пер., якщо не вказано iнше.] торохтiли по брукiвцi своiми велосипедами з прив’язаними ялинками, а iхнi шарфи трiпотiли на вiтрi. Пополуднi аматорський оркестр грав колядки, i вони дзвiнко бринiли в зимовому повiтрi.
Офiцiанти хаотично розносили тацi з напоями та наiдками; забагато сигарет, теплувата горiлка з дьютi-фрi. Упродовж цих неспокiйних днiв, коли я не наважувався бодай визирнути назовнi, я дослiдив кожен квадратний дюйм своеi кiмнати, як ото в’язень дослiджуе свою камеру. Я вперше потрапив до Амстердама й майже не бачив цього мiста, а проте моя кiмната своею бляклою, овiяною протягами та обпаленою сонцем красою давала гостре вiдчуття Пiвнiчноi Європи, постаючи моделлю Нiдерландiв у мiнiатюрi. Така собi свiжопобiлена протестантська поряднiсть, перемiшана з поплямованою пишнотою, яку сюди доправили зi Сходу на торговельних кораблях. Я згаяв неймовiрно багато часу, пильно роздивляючись двi олiйнi мiнiатюри в позолочених рамах, якi висiли над письмовим столом: на однiй з них селяни каталися на ковзанах по скрижанiлому ставку бiля церкви, на другiй у розбурханому зимовому морi борсався вiтрильник, – це були декоративнi копii, нiчого особливого, та я вивчав iх так ретельно, нiби в них крився ключ вiд потаемного серця давнiх фламандських майстрiв. За вiкном снiг стукотiв по шибках i падав на воду каналiв. І хоч парчевi гардини були розкiшними, а килим – м’яким, зимове свiтло вiдсвiчувало в тон холоду 1943 року, з його поневiрянням i подвижництвом, слабким чаем без цукру й голодним сном.
Щоранку, удосвiта, перш нiж обслуга вiзьметься до роботи й заповниться вестибюль, я спускався вниз по газети. Персонал намагався не створювати зайвого шуму анi голосом, анi кроками, iхнi погляди холодно ковзали по менi, так нiби вони зовсiм не бачили мене, американця з двадцять сьомоi кiмнати, який упродовж дня не спускався вниз, i я заспокоював себе тим, що нiчний портье (темний костюм, стрижка «iжачок», окуляри в роговiй оправi) зробить усе, щоб зап
ЛитРес