Френк

Helen

Елеонора – вродлива жiнка, сорока шести рокiв, життя якоi протiкае в розмiреному i практичному ритмi. Нiби то, все складаеться, як найкраще: успiшна робота i «правильний наречений», але iй завжди чогось не вистачае. Можливо – це криза середнього вiку? А можливо вiдсутнiсть кохання в ii життi? Всi цi питання хвилюють ii до тих пiр, поки в ii життя не вриваеться Френк. Вродливий, сексуальний, звабливий та палкий iталiець, викликае в неi почуття, якi лякають ii. Чим закiнчиться ця iсторiя кохання, молодого «Казанови» i жiнки, яка нiколи не дозволяла собi закохуватися?

Helen

Френк

Sentire il tuo respire

Sulle mie labra e un regallo del cello

Sciogliermi nei tuoi occhi blu

E un incanto meraviglioso

Incontrarti e un miracolo

Grazie di esistere.

Вiдчувати твiй подих на моiх губах -

Подарунок небес.

Розчинятись в твоiх синiх очах.

Дивовижнi чари.

Зустрiч з тобою -

Неймовiрне диво.

Ти подарував менi рай.

Дякую, що ти був.

Отлюбила, отстрадала и в просторах пустоты

Не ждала и не гадала, что придешь однажды ты.

Есть у сердца сны и память, волны стужи и тепла,

Но руками, но губами помню одного тебя.

Ты мне нужен, как свет росы грозе,

Ты мне нужен – ты не такой, как все.

Свет потушен – вздыхает тишина,

Ты мне нужен и я тебе нужна.

    Ірина Аллегрова

Я присвячую свiй твiр всiм жiнкам пiсля сорока. Хочу, щоб в життi кожноi з нас було стiльки щастя, скiльки може витримати людське серце. Бо ми того вартi. Були вартi, коли нам було 20, i пiзнiше, коли нам було 30 рокiв. Вартi зараз, пiсля сорока, i будемо вартi завжди. Ми, жiнки, е всесвiтом. Немае на землi нiчого бiльш тендiтного, чарiвнiшого i нiжнiшого, нiж ми.

Своiм твором хочу принести красу в серця жiнок, описавши iсторiю кохання двох людей. Натхнення для написання цiеi iсторii менi прийшло вiд зустрiчi з цим чоловiком. Вiн насправдi такий, яким я його описала. Здавалося б, таких не iснуе. Але вiн справжнiй i повен кохання. І я мала щастя зустрiти Його. Я бiльш нiж впевнена, що i безлiч iнших жiнок в своему життi мали щастя зустрiти Того Єдиного, якого носять завжди в своему серцi. А тi, що досi не зустрiли, не втрачайте надii, прийде i до вас та чарiвна мить, коли погляд наткнеться на блиск Його очей i все в життi змiниться. Усе пiде в бiльш яскравому та iнтригуючому ритмi.

Бажаю вам романтичного настрою i вiдчуття закоханостi!

    Helen

Зустрiч

У якийсь момент свого життя кожен з нас усвiдомлюе, що чогось не вистачае. Можливо, цей момент наступае в сорок рокiв, а можливо, i в сорок п’ять? Але менi сьогоднi вже сорок шiсть. Вiдчуття несправедливостi – ось, що я вiдчуваю. Сьогоднi вже сорок шiсть, а я навiть не встигла побути щасливою. Життя пройшло, нiби фiльм, тiльки дивитися немае на що. Немае вiдчуття щастя. Та його, мабуть, i нiколи не було. Ти можеш мати в життi все: престижну роботу, гарний дiм, успiх у чоловiкiв, але все це не зробить тебе щасливою. Бо коли в душi немае кохання, тобi завжди не вистачатиме чогось.

І менi не вистачае тiльки того единого, чим мене обдiлила доля – кохання. Нiколи мое серце, моя душа не були переповненi кимось. Я завжди дозволяла себе любити i нiколи не дозволяла собi любити когось. А можливо, i не було того единого, кого хотiла б полюбити. Цi всi думки приходять менi в голову зранку, в день мого народження. Це зовсiм не означае, що я чимось не задоволена. Нi. Тiльки от нiяк не звикну до того, що приходить старiсть. І правда дуже проста – не хочу старiти. Не хочу усвiдомлювати реальнiсть, що вже нiколи i нiчого не буде так, як було двадцять рокiв тому. Та я i не хочу повертатися назад.

Аналiзуючи свое життя сьогоднi, можу сказати, що прожитi роки не пройшли безуспiшно. Я закiнчила унiверситет, зробила успiшну кар’еру як перекладач (працюю в iноземнiй компанii з питань iнвестицiй). Маю заробiтну плату, яка дозволяе менi бути економiчно незалежною. Нi, життя не пройшло повз мене, навiть навпаки. Можу вважати себе пестункою долi, якби тiльки в сiмейному життi все не було так сумно. Але й тут головну роль зiграло мое «Я», мое небажання прожити тi роки, якi менi далис