Лист незнайомоi (збiрник)

Стефан Цвейг

Стефан Цвейг (1881–1942) – вiдомий австрiйський письменник, один з неперевершених майстрiв жанру новели. Кожен його твiр – iсторiя кохання i ненавистi, ревнощiв i злочину, пожадливостi й злоби або високоi самопожертви. Новели Цвейга i зараз вражають уяву читачiв, позаяк справжня пристрасть – любов чи ненависть – непiдвладнi часовi. Пiдтвердженням цього е iсторii героiнi «Листа незнайомоi», яка обирае шлях посвячення свого життя коханiй людинi, не зупиняючись нi перед чим; лiкаря з новели «Амок», який у нападi шаленоi пристрастi доводить кохану жiнку до загибелi, а потiм сам виносить собi вирок i сам його виконуе; нещасноi покинутоi гувернантки з однойменноi новели та ii вихованок – дiвчаток-пiдлiткiв, якi, стикнувшись з жорстоким свiтом, ураз дорослiшають i втрачають iлюзii…

Стефан Цвейг

Лист незнайомоi

(збiрник)

Передмова

Стефан Цвейг – учорашнiй i сьогоднiшнiй

Ось що писав про Цвейга Томас Манн: «Його лiтературна слава проникла в найвiддаленiшi куточки землi. Дивовижний випадок при тiй невеликiй популярностi, якою користуються нiмецькi автори у порiвняннi з французькими й англiйськими. Можливо, вiд часiв Еразма (про якого вiн розповiв iз таким блиском) жоден письменник не був таким знаменитим, як Стефан Цвейг».[1 - Th. Mann. Gesamelte Werke in 12 B?nden, Bd. ХІ. Berlin, 1956, S. 299.] Якщо це й перебiльшення, то зрозумiле, простиме: адже до кiнця 20-х рокiв XX столiття не було автора, чиi книги перекладали б на всякi, в тому числi найрiдкiснiшi, мови частiш i з бiльшою охотою, нiж книги Цвейга.

Для Томаса Манна вiн – найвiдомiший нiмецький автор, хоча одночасно з ними жили й писали i сам Томас, i його брат Генрiх, i Леонгард Франк, i Фаллада, i Фейхтвангер, i Ремарк. Якщо ж брати власне австрiйську лiтературу, то тут Цвейгу рiвних просто немае. Іншi австрiйцi – Шнiцлер, Гофмансталь, Герман Бар – тодi вже начебто забувалися. Рiльке сприймали як поета складного, що пише для вузького кола. Промайнув, щоправда, в першiй половинi 1920-х рокiв Йозеф Рот iз його «Іовом», «Склепом капуцинiв» i «Маршем Радецького», але тiльки на короткий перiод, подiбно до комети, i знову на роки пiшов у лiтературне небуття. А Цвейг iще 1966 року вважався одним iз двох найпопулярнiших австрiйських письменникiв.

Воiстину Цвейг – цей «нетиповий австрiець» – у перiод мiж двома вiйнами виявився повноважним представником мистецтва своеi краiни, i не тiльки в Захiднiй Європi чи Америцi, але й у нашiй краiнi. Коли йшлося про австрiйську лiтературу, на пам’ять приходило iм’я автора «Амока» й «Марii Стюарт». У 1928–1932 роках видавництво «Время» випустило дванадцять томiв його книг, i передмову до цього, тодi майже повного зiбрання творiв написав сам Горький.

Нинi багато чого змiнилося. Тепер кращими письменниками австрiйськоi лiтератури нашого столiття, ii класиками вважаються Кафка, Музiль, Брох, Рот, Хаймiто фон Додерер. Їх усiх (навiть Кафку) далеко не так широко читають, як колись Цвейга, та все ж вони високо шанованi, тому що дiйсно е художниками великими, значними, – художниками, якi витримали випробування часом, бiльше того, повернутими ним iз якогось небуття.

А чи витримав Цвейг випробування часом? Принаймнi, з вершини iерархiчноi градацii вiн спустився на мiсце бiльш скромне. І виникае пiдозра, що на своему п’едесталi вiн стояв не по праву; складаеться щось на зразок антилегенди, у вiдповiдностi до якоi Цвейг був просто примхою моди, улюбленцем випадку, шукачем успiху…

Із такою пiдозрою, однак, погано узгоджуеться оцiнка, дана йому Томасом Манном, повага, з якою ставився до нього Горький, що писав 1926 року Н. П. Рождественськiй: «Цвейг – чудовий художник i дуже талановитий мислитель». Приблизно такоi ж думки про нього й Е. Верхарн, Р. Роллан, Р. Мартен дю Гар, Ж. Ромен i Ж. Дюамель, кожен iз яких сам вiдiграв видатну роль в iсторii новiтньоi лiтератури. Природно, ставлення до спадщини того чи iншого письменника мiнливе. Змiнюються смаки, в кожноi епохи своi кумири. Та е в цiй мiнливостi й певна об’ективна закономiрнiсть: що легковагiше – вимиваеться, вивiтрюеться, що вагомiше – залишаеться.