Гнiздо

Володимир Львович Єшкiлев

Сучасна гостросюжетна прозаФаренго #2

В другiй книзi епопеi «Фаренго» «Гнiздо» гiбридна гра могутнiх сил переходить у вiдкриту вiйну. І перемога в нiй криеться не у простуватiй солдатськiй стiйкостi i не в технiчнiй перевазi. Для перемоги потрiбно знайти гнiздо, а доки воно не знайдене, наповзатиме темрява. І буде пiднятий пил на мертвих планетах, i всi очевидностi та розрахунки будуть пiдданi сумнiвам, i в химерних мiсцях знайдуться не лише слiди невгасимоi ненавистi… А поки йдуть пошуки i руйнуються репутацii, серед космiчного металолому згасае кохання двох подружок i народжуеться полiтична iнтрига.

Володимир Єшкiлев

Гнiздо

Частина І

Цiлованi вогнем

1

Карантинна станцiя «Манджу-ІІ» на орбiтi планети Сельви (3КВ106:2), в системi зiрки Ахернар (Альфа Ерiдана)

26 квадрарiя 417 року Ери Вiдновлення

З висоти вiсiмсот кiлометрiв вирва пiвнiчного полярного урагану здавалась капелюхом велетенського старого гриба. Ураган бушував на Сельвi вже кiлька столiть. Його брат-близнюк – такий самий нестихаючий атмосферний вихор – кружляв над пiвденним полюсом планети. Штормовi вiтри вiд полярних ураганiв спускалися аж до шiстдесятих широт планети, а каравани хмар, народженi вихорами, iнодi добiгали до екватора. Вони несли до тропiкiв холоднi дощi, якi проливалися над неозорими болотами, що оточували Озеро Кларта i живили вологою екваторiальнi джунглi, яким планета була забов’язана своею загальноприйнятою назвою. Першопрохiдцi назвали ii Аль-Крансом, намагаючись таким чином увiчнити iм’я капiтана, корабель якого першим досягнув системи Ахернара. Проте та первiсна назва не прижилася. Тепер iм’ям героя-зорельотника називалися лише найвищi на Сельвi гори. За лiченi хвилини iхнi хребти i вулканiчнi кальдери мали з’явитись на оглядових екранах карантинноi станцii.

Ксенобiологовi Зак-Заку це видовище вже набридло. Коли сiм стандартних рокiв тому, пiсля закiнчення унiверситету, вiн прибув сюди для проходження практики, панорама тридцятикiлометрових кам’яних списiв, оточених перламутровими комiрами хмар, зачаровувала й навiть наснажувала до писання вiршiв. Тодi вiн навмисно приходив до оглядового екрана та спостерiгав за вершинами Аль-Крансу з орбiтальноi висоти. Наближенi приладами, вони знову й знову насувались на нього – величнi i небезпечнi. Якби тодi хтось сказав Зак-Заковi, що вiн насолоджуватиметься цим видовищем довше кiлькох мiсяцiв, що його сельвiйська практика перетвориться спочатку на постiйну роботу, потiм на глухий кут його кар’ери й, зрештою, на прокляття, вiн, радше за все, розсмiявся б.

Зак-Зак почув за спиною кроки.

– Вони висловили бажання з тобою поспiлкуватися, – в голосi Норти вiн вiдчув сумiш зацiкавлення i легкоi заздростi. Пiсля рокiв спiльного мешкання в тiсному просторi станцii вiн добре вивчив тутешнiх старожилiв й навчився розпiзнавати складовi iхнiх емоцiйних коктейлiв.

– Ти iх вже бачила? – вiн знав, що Норта так само вiдчувае його неспокiй, i не намагався його приховати.

– Так, – жiнка кiнчиками пальцiв торкнулась його плеча; ii обличчя спохмурнiло.

Зак-Зак спiймав себе на тому, що вияв ii почуттiв – дружнiй доторк – викликае в нього роздратування. Навiть якщо цей вияв щирий. «Невдаха спiвчувае невдасi», – констатував вiн i запитав у Норти:

– Вони направду вмiють читати думки?

– Я нiчого такого не вiдчула.

– Авжеж…

Цiеi митi офiцiйний сигнал виклику досягнув його внутрiшнього комунiкатора. Диспетчер карантинноi станцii запропонував ксенобiологовi другого квалiфiкацiйного класу Цилановi Зак-Заку пройти до кiмнати номер дванадцять у дослiдницькому блоцi «С» для спiвбесiди з повноважними представницями планети Пiфii. Ксенобiолог подумки пiдтвердив, що отримав запрошення. Ментальний сенсор комунiкатора вловив його думку-згоду, перетворив ii на словоформу i вiдправив диспетчеровi. Норта посмiхнулась Заку на знак пiдтримки. Вiн змусив себе вiдповiсти доречним розтягуванням лицевих м’язiв.

Вже входячи до осьового коридору блоку «С», Зак-Зак подумки зауважив, що за всi сiм рокiв роботи на Сельвi вiн нiколи не був у дванадцятiй кiмнатi дослiдницькоi частини станцii «Ма