1. Народження радянських криптослужб

1917 рiк став переломним не тiльки в iсторii Росii, але й усього свiту. Краiна була розколота на два конфронтуючi табори. Як й iншi верстви населення, фахiвцi-криптологи виявилися «по рiзнi боки барикад». Однак основна iхня частина пiсля революцii перейшла на бiк супротивникiв радянськоi влади.

Тому, незважаючи на те, що у розпорядження радянськоi влади потрапили майже всi шифродокументи «цифирных» пiдроздiлiв царськоi Росii, вони були добре вiдомi криптологам царськоi Росii, що працювали на «бiлих». А фахiвцi-криптологи, що перейшли на бiк радянськоi влади, пiд час громадянськоi вiйни були розкиданi по всiй краiнi.

В результатi використання «царських» i «пiдпiльних» шифрiв не могло служити дiючим засобом захисту таемноi iнформацii Радянськоi республiки. Керiвники республiки розумiли, що необхiдно вкрай «архiважливо й досить термiново» створювати своi власнi шифрувально-секретнi служби.

Вже у груднi 1917 року в структурi наркомату закордонних справ (далi – НКЗС) Радянськоi республiки з'явився «Вiддiл шифрувальний i друкарський». А 29 квiтня 1918 року вiн був реорганiзований у самостiйний Шифрувальний вiддiл. Пiсля реорганiзацii наркомату в серпнi 1918 року, коли Канцелярiя НКЗС у справах Заходу була перейменована у Вiддiл Заходу, в нього було включено також i «шифрувальне вiддiлення».

В структурi Робiтничо-Селянськоi Червоноi Армii (далi – РСЧА) на початку травня 1918 року обов'язки з шифрування та розшифрування телеграм покладенi на Загальне вiддiлення Вiйськово-статистичного вiддiлу Оперативного управлiння Всеросiйського головного штабу (далi – ВГШ) РСЧА.

Разом iз цими структурами активно використовувати засоби криптологii розпочали й органи Всеросiйськоi надзвичайноi комiсii з боротьби з контрреволюцiею, саботажем i злочинами (далi – ВНК). Так, у прийнятому 11 червня 1918 року «Положеннi про надзвичайнi комiсii на мiсцях» був 36-ий пункт, у якому говорилося про те, що «для таемних стосункiв губернських комiсiй, надзвичайних комiсiй з ВНК, виробляеться певний шифр, шляхом якого й вiдбуваються стосунки».

При цьому, структури мiсцевих органiв ВНК на той час ще не передбачали нi окремого шифрувального пiдроздiлу, нi посади шифрувальника. Шифри повиннi були зберiгатися у керiвника мiсцевого органа ВНК або його заступника. Саме вiн персонально вiдповiдав за таемнiсть шифрiв.

Крiм того, у функцii ВНК входило проведення контролю за iноземним листуванням. Органи ВНК органiзували, за прикладом вiдповiдних служб царськiй Росii, службу перлюстрацii шифрованоi кореспонденцii акредитованих у Москвi представникiв деяких iноземних держав. Вiдомо, що вже на початку 1920-х рокiв у Москвi знаходилися дипломатичнi i торговi посольства i мiсii Нiмеччини, Англii, Туреччини, Італii, Фiнляндii, Польщi, Ірану, Афганiстану i прибалтiйських держав.

Окрiм телеграм, що поступали з телеграфу, частина шифрованого iноземного листування i листування бiлоi гвардii за завданнями ВНК i вiйськових органiв перехоплювалася на Серпуховськiй приймальнiй радiостанцii Революцiйноi вiйськовоi ради республiки (далi – РВРР) та Шаболовськоi радiостанцii Наркомату пошт i телеграфiв. Цi повiдомлення разом з перехопленням вiдкритих повiдомлень iноземноi преси прямували в так званий «вiддiл обробки матерiалiв» Особливого вiддiлу ВНК.

У вiддiлi обробки матерiалiв робилися спроби розшифрувати перехопленi радiограми, отриманi при обшуках i арештах членiв контрреволюцiйних органiзацiй шифрованi документи. В окремих випадках це вдавалося зробити. Однак бiльшiсть шифродокументiв, що надходили у вiддiл, залишалася не розшифрованою. Стосовно дипломатичного шифрованого листування, то воно зовсiм не читалося.

Потребувала своiх шифрувально-дешифрувальних пiдроздiлiв також i вiйськова розвiдка. Тому 8 листопада 1918 року наказом по ПШ РВРР №46 вiдповiдно до наказу РВРР №197/27 вiд 5 листопада у складi утвореного Реестрацiйного (розвiдувального) Управлiння (скорочено росiйською «Региструпр») були введенi посади «завiдувача шифром» i його помiчника (В. Панiн i П. Озолiн вiдповiдно). А 13 листопада того ж року Наказом РВРР №217 було ст