Кожен платить за себе

Ксеня Корчук

Нiчого в цьому життi не проходить безслiдно i кожному доведеться заплатити за власнi вчинки та помилки. Роман про кохання, розплату i боротьбу за те, щоб вижити у цьому несправедливому свiтi. Намагаючись звiльнитися вiд деспотичного чоловiка i приреченого шлюбу, Джулiя просить про допомогу свого колишнього хлопця. Тiкаючи в Киiв молодi люди вiдновлюють своi давно забутi почуття. Тiльки, як довго зможе тривати втеча закоханих? Яку цiну потрiбно буде заплатити нашим героям?

Ксеня Корчук

Кожен платить за себе

* * *

Нашi друзi, знайомi часто здаються нам дуже приемними та привiтними людьми, в яких все в життi добре. Але часто ми не здогадуемося, якi таемницi ховаються за закритими дверима iх домiвок. Так, як наша, здавалося б майже iдеальна пара – Джулiя i Саша.

Вiн – симпатичний, молодий чоловiк, у своiх 32 займаючи почесне мiсце в районнiй полiцii та готовиться стати мером мiста. Джулiя – чарiвна ледi з хорошими манерами, яка нiколи не була позбавлена чоловiчоi уваги, а молодi дiвчата таемно заздрили й намагалися наслiдувати ii.

До розкiшного будинку пiд’iхав срiблястий джип, з нього втомлено вийшов Сашко i вiдчинив дверi машини своiй дружинi. Тiльки сьогоднi Джулiя була зовсiм не схожа на себе. Лице Джулi було чимось дуже стривожене, а замiсть красиво укладеного довгого волосся – дуже коротка стрижка. А вишуканий одяг, який вона зазвичай носила замiнювали протертi джинси, футболка i пiджак Сашi, рукава, якого майже повнiстю ховали руки дiвчини, якi були складенi спереду. В неi нiколи не було звички ходити саме так. Пара вийшла з машини й попрямувала до свого будинку.

– Гей, Джулi, це ти? – вигукнув iх сусiд, вже трохи пiдстаркуватий чоловiк, який збирав яблука у власному городi – тебе не впiзнати – доречно пiдмiтив чоловiк.

– Доброго вечора, дядьку! – Джулi вiдповiла коротко, намагаючись уникнути будь-яких iнших питань.

– З приiздом, як там твоя родина? – Продовжував сусiд.

– Хто? А так, добре. Вибачте, я дуже втомлена з дороги – вiдповiла дiвчина не зупиняючись.

Подружжя зайшло в свiй будинок, за дверима якого вже через декiлька хвилин, сталося щось неочiкуване i трагiчне. Пострiл… Тиша… Нiхто вже не мiг впiзнати щасливу i чудову сiм’ю, яку всi знали ранiше. Нiхто i здогадатися б не змiг, якi саме таемницi ховалися за стiнами однiеi з найуспiшнiших пар мiста.

РОЗДІЛ І

Я вдома (6 мiсяцiв тому)

– Є хто дома? Я приiхав. – Прозвучало з дверей. Це був Устим – високий, чорнявий хлопець зi смаглявим обличчям. Його виразнi карi очi завжди горiли привiтним i вiдкритим поглядом. Простий хлопець з простим iменем, нiчим особливим не видiлявся, але завжди був веселою, дружелюбною i з великим серцем людиною.

– Устимку, – з радiсним голосом вибiгла з кухнi мама й обняла сина так, нiби вiн приiхав не з роботи, а вернувся з вiйни. Марiя Степанiвна була вже старша жiночка, в такому вiцi, коли змiстом життя стае: домашня господарка i життя власних дiтей.

Устим працював у Киевi, а це було досить далеко вiд рiдного мiста, тому вдома вiн бував не часто, а особливо за останнiй рiк.

– О, ну нарештi! А то мама сказала, що не дасть вечерi доки не приiде ii улюблений синочок – з жартом в голосi сказав брат Устима – Андрiй, з цими словами по дружньому його обняв.

Через декiлька хвилин вже вся сiм’я сидiла за одним столом, як у старi добрi часи, обговорюючи недавнi подii й смiючись один з одного.

– Закрийте дверi, а то ще сусiди на запах дерунiв прибiжать – жартуючи сказав Андрiй.

– Ну, якби не приiзд Устима, то нам би прийшлося самим до сусiдiв бiгти – дражнячи дружину вiдповiв Василь Петрович.

– Нема в тебе совiстi, Василю, – трохи обурено вiдповiла мама – як дитина приiжджае раз в пiв року, то можу i потiшитись – пiсля невеличкоi паузи додала, як була Джулiя то хоч Устима частiше бачила в дома.

Джулiя – то була Устимова колишня дiвчина, вони вже рiк, як розiйшлися, але це було справжне кохання, яке тривало три роки, тодi, дiйсно бачила сина мало не щотижня, i декiлька годин в дорозi його явно не лякали.

– А д