Все буде добре
Олег Бакулiн
Анастасiя Нiкулiна
Колись четверо пiдлiткiв пообiцяли одне одному дружити все життя. «Все буде добре» – таким було таемне гасло Сашка, Антона, Марiчки й Катi. Але доросле життя змiнило iх. Успiшний бiзнесмен Сашко, а нинi Алекс, повертаеться з Америки. Вiн випадково зустрiчае Марiчку в супермаркетi. Колишня красуня мае вигляд староi та втомленоi жiнки. Алекс хоче допомогти подрузi. Однак Марiчка вже сплела пiдлу й хитру схему, щоб використати Алекса. Вона пiде на все заради грошей… Долi чотирьох друзiв знову переплiтаються.
Анастасiя Нiкулiна, Олег Бакулiн
Все буде добре
Жодну з частин даного видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва
© Нiкулiна А., Бакулiн О., 2017
© DepositPhotos.com / S-E-R-G-O, обкладинка, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2018
* * *
Пролог
2018 рiк
– А трясця твоiй матерi! Ти що тово робиш, бузувiре, грум би тя побив? – скажений вереск розрiзав лiтню спеку, зiгнавши з гiлляччя сонне птаство.
– А шляк би тя трафив, псяча кров! – скоцюрблена бабця в червонiй хустинi продовжувала лаятися, розмахуючи цiпком.
Хлопча скочило на ноги, випустивши з рук гострий камiнець. Карi оченята перелякано шукали шляхи для вiдступу, але ноги наче вiдняло. Так ставалося щоразу: варто було лише вскочити в халепу! Тим часом жiнка, яку старiсть змусила зiгнутися до самоi землi, стрiмко подолала вiдстань мiж ними та зупинилась, наче вкопана, за крок до паркану.
Колись це була звичайна рабiца[1 - Металева сiтка для огородження територiй.], що оточувала сiльський цвинтар. Але люди завжди шукали коротший шлях, тому сьогоднi загорода ряснiла провалами, крiзь якi можна протиснутися самому, з родиною та ще й тачку з труною провезти. Мiсцями сiтки не було взагалi – лише два стовпи й направляючий дрiт, привалений до землi. Бiля такоi межi й зупинилася дев’яностолiтня Параскевiя, хапаючи роззявленим ротом холодне повiтря. Їi загнутий нiс активно ворушив широкими нiздрями, наче принюхуючись до хлопця. Вицвiлi блакитнi очi загрозливо блищали, загострене пiдборiддя презирливо здригнулось: чужинець!
Вона вже пiдняла цiпок, щоб уперiщити бiсового сина по спинi («абись знав, як збитки робити»), коли побачила могилу, бiля якоi стояв малий. По кутах – кiлочки, на горбi – лампадка та маленький кам’яний стовпчик замiсть хреста. Видно, що робили нашвидкуруч i абияк, бо з iм’я-прiзвища померлого залишились лише три лiтери «А Н А» та рiк смертi – 2008. Зате епiтафiю погода й час чомусь пошкодували. Стара напружила пiдслiпуватi очi, вдивляючись у напис: «Спи, синку, доки сонце заходить за обрiй: зустрiнемось знову, коли все буде добре». Саме в цьому мiсцi й намагався щось вишкрябати той хулiган.
Старечий запал кудись зник. Баба Параня опустила цiпок i покрутила головою, переконуючись, що могила дiйсно знаходиться за ледь помiтною межею кладовища. Тодi тричi перехрестилася: «Свят-свят-свят», – сплюнула через лiве плече та пошкандибала геть.
Хлопець видихнув iз полегшенням: ноги вже його слухались. Однак наступноi митi вiн знову стрепенувся, адже з-за сусiднього надгробка вийшла молода жiнка.
– Юрчику, що сталося? – вона провела поглядом Параскевiю, яка цiпком зiгнала зграю крукiв з високого бiлого хреста, й обернулась до сина.
– Бабцi не сподобалося, що я зробив.
– І тому вона на тебе накричала?
Хлопець кивнув.
– А що ти такого зробив?
Юрчик показав на похилену могилу, де слова «все буде добре» вкрилися шрамами вiд гострого камiнця. Наче якийсь школяр наполегливо намагався закреслити зайвi лiтери.
– Синку, – жiнка здивовано пiдняла брови. – Нащо ти це зробив?
Хлопчик похнюпився.
– Я чув, як ти казала, що цi слова роблять усiм боляче. Я хотiв, щоб iх бiльше не було.
– Сонечко, я не це мала на увазi…
Зловiсне каркання збило ii з думки. Жiнка з острахом обернулася на звук. Важкий чорний крук каркнув ще раз, перебираючи лапками на потрiсканому монументi з напiвстертими польськими цифрами. Жiнка глянула праворуч, потiм лiворуч. Звiсн