Стоiк

Теодор Драйзер

Трилогiя бажання #3

Теодор Драйзер (1871—1945) – вiдомий американський письменник i громадський дiяч, чиiми творами вже понад сто рокiв захоплюються читачi в усьому свiтi. «Стоiк» (1947) – третiй, заключний роман легендарноi «Трилогii бажання», масштабноi розповiдi про запаморочливу кар’еру фiнансиста, в основу якоi покладено iсторiю життя американського мiльйонера Чарлза Йеркса.

Френк Ковпервуд – генiальний пiдприемець з безпомилковим дiловим чуттям, випробувавши всi можливостi збагачення на Заходi, вирiшуе вирушити до Англii, щоб зайнятися розвитком метрополiтену в Лондонi. Ставши могутнiм дiлком, Френк зi стоiчним спокоем приймае тимчасовi поразки в бiзнесi й удари долi, залишаючись на вершинi фiнансового олiмпу… Але й на нього чекае зворотний бiк успiху. Що ж лишаеться у людини, коли «мiльйони розсiюються, як дим»?..

Теодор Драйзер

Стоiк

Роздiл 1

Пiсля нищiвноi поразки у довгiй боротьбi Френка Ковпервуда за поновлення п’ятирiчноi концесii, перед ним постали двi проблеми, що найбiльше його непокоiли.

По-перше, це його вiк. Йому невдовзi мало виповнитися шiстдесят. І, хоча вiн вiдчував себе так само енергiйним, як i ранiше, вiн розумiв, що в компанii молодих i не менш спритних фiнансистiв йому нелегко буде швидко заробити таку саму купу грошей, яку йому гарантовано давала б ця концесiя. Власне, йшлося про п’ятдесят мiльйонiв доларiв.

Другою i навiть важливiшою проблемою, як вiн не мiг не визнати, було те, що вiн досi так i не досяг престижу в суспiльствi, не проник до кола людей з визначним соцiальним статусом. Звiсно, йому дуже зашкодило колишне ув’язнення у Фiладельфii, вiдiгравали свою роль також романи з жiнками, невдале одруження з Ейлiн, яка не могла надати йому справжньоi суспiльноi пiдтримки, i врештi його власний неприборканий i переконаний iндивiдуалiзм вiдштовхнув вiд нього багатьох, з ким у нього могли б скластися приязнi стосунки.

Адже Ковпервуд був не з тих, хто заводить друзiв менш енергiйних, менш гнучких i врештi менш успiшних, нiж вiн сам. Це здавалося йому безглуздим самоприниженням чи принаймнi марною витратою часу. З iншого боку, виявилося, що затоваришувати з людьми сильними, хитрими i справдi поважними нелегко. Особливо тут, у Чикаго, де йому довелося боротися з багатьма з них за положення i владу. Натомiсть вони вирiшили об’еднатися проти нього i не тому, що його мораль i його методи були для них неприйнятними, а радше тому, що вiн, чужинець, зазiхнув на фiнансовi угiддя, що вони вважали своiми, i здобув бiльше багатства й влади, нiж вони, та ще й за коротший термiн. Ба бiльше – вiн завоював почуття жiнок та дочок деяких зi своiх конкурентiв, тож вони поставили собi за мету вигнати його з чиказького суспiльства й майже досягли ii.

У стосунках з жiнками вiн завжди цiнував свободу i нi за що б вiд неi не вiдмовився. Водночас у душi вiн завжди мав надiю, що, можливо, колись зустрiне жiнку настiльки надзвичайну, що всупереч собi прийде – звiсно, не до абсолютноi вiрностi, такоi можливостi щодо себе вiн нiколи не припускав – але до справжньоi едностi почуттiв i взаеморозумiння [справжнього союзу сердець i розуму]. І ось уже вiсiм рокiв вiн вiдчував, що знайшов такий iдеал у Беренiс Флемiнг. Їi ж, вочевидь, не заслiплювали нi його особистiсть, нi його слава, анi його вмiння завойовувати жiнок. І саме це, а також глибоке враження, яке ii краса справляла на його чуттевiсть, привело його до переконання, що вона, з ii молодiстю, вродою, тактом i впевненiстю у собi, могла б створити вiдповiдне суспiльне тло для його могутностi й багатства; звiсно, за умови, що вiн мав би свободу й мiг би одружитися з нею.

На жаль, попри всю свою непохитнiсть у стосунках з Ейлiн, йому не вдавалося звiльнитися вiд неi. Вона твердо вирiшила не вiддавати його нiкому. А одночасно воювати з нею за свободу i вести важку боротьбу за залiзничнi концесii в Чикаго було для нього надто обтяжливим. До того ж i з боку Беренiс вiн не бачив i натяку на прихильнiсть. Їi погляд, схоже, спрямовувався на чоловiкiв не тiльки молодших вiд нього, але й надiлених певними соцiальними перевагами, якi вiн був не в з