Куля для вовкулаки

Юрiй Володимирович Сорока

Нотатки Семена Паливоди #1Ретророман

Дивнi речi вiднедавна вiдбуваються на околицях тихого подiльського Меджибожа. Вихiдцi з розпечених глибин пекла все частiше з’являються поряд з переляканими мешканцями мiста i збирають свiй кривавий врожай. Хто вони, цi породження нiчного мороку? Для яких цiлей тримають у жаху фортецю i фiльварки? Вiдповiдi на цi питання надто складнi, щоб хтось ризикнув вiдшукати iх… Хiба що цей «хтось» – безстрашний фехтувальник, колишнiй курiнний отаман Запорiзькоi Сiчi, приватний детектив i просто непересiчна людина – Семен Ольховський-Паливода. А коли за справу береться вiн – iстина мусить бути встановлена. Хоча легко пану Семену i його вiрному зброеносцю Микитi не буде. Про iхнi пригоди, перемоги i поразки розповiдаеться у першому романi з серii «Нотатки Семена Паливоди» «Куля для вовкулаки».

Юрiй Сорока

Куля для вовкулаки

Нотатки Семена Паливоди

Вступ

Життя до бiса цiкава рiч. І немае жодного сенсу сперечатися з таким твердженням. Хоча би з тiеi причини, що подiбне визнае людина, яка надто довго затрималась у нашому недосконалому свiтi. Парадокс – свiт недосконалий, але життя дуже цiкава рiч. І розумiння цього факту не полишае, навiть коли осягнеш усю його недовершенiсть, метушливiсть, а подекуди й жорстокiсть. Принаймнi за увесь свiй довгий шлях я не зустрiчав жодного смертного, який, будучи при здоровому глуздi, не дорожив би власним життям. Можливо, комусь моi слова здаватимуться дивними. Але маете вiрити старому Паливодi на слово. Бо навiть самогубець, який вирiшив звести рахунки з життям, таемно сподiваеться, що все затiяне ним лише гра. Дурний сон, котрий може закiнчитись будь-якоi митi. І той самий самогубець, набувши статусу невдалого самогубця, знову порине у вирiшення десяткiв повсякденних своiх справ. І козак на полi бою, i немiчний старець – життям дорожать усi. За своi роки я бачив достатню кiлькiсть рiзноманiтних людей. Справдi достатню. Інодi навiть волiв би нiколи не зустрiчати багатьох iз них. Але, як кажуть мудрi, не ми обираемо свiй шлях, шлях обирае нас. І далеко не кожному смертному випадае можливiсть посидiти спокiйно наприкiнцi його, поглянути у минуле й замислитись над сенсом життя. Менi таке щастя усмiхнулось. Тож тепер, коли вiд буремноi молодостi залишились хiба спогади, а рука вже не мае достатньо сили, щоби тримати шаблю, маю вдосталь часу. Можу сидiти у своему скрипучому крiслi й вiддаватись тим самим спогадам. Ба навiть бiльше – розумiти, що все закарбоване в пам’ятi може залишитись у нiй лише доти, доки живий я сам. А далi? Вiчнiсть. Небуття? Люди й подii, якi нинi стали минулим, усi вони стануть нiчим. Справдi шкода.

Напевне, саме подiбнi думки надали менi наснаги розпочати таку невдячну справу, як написання мемуарiв. І от дивна рiч, якоiсь митi моя нiкчемна писанина настiльки захопила мене, що стало здаватись, нiби минуле ожило навкруг мене. Люди, якi пiшли в небуття багато рокiв тому, подii, про якi тепер нiхто й не пам’ятае, усе набрало нового змiсту. Можливо, лише для мене самого. Проте я так волiю не думати. Я прожив славне життя. Життя, яке гартувало мене у далеких походах i запеклих битвах. Кидало в атаку на мури турецьких фортець i примушувало боротись зi страхiтливими морськими штормами. Звело з великим гетьманом Петром Сагайдачним i багатьма достойними людьми. Надало можливiсть заглянути у таемничу безодню пiд назвою людська сутнiсть i вивести на чисту воду багатьох злочинцiв…

Старий Семен Паливода – не флорин, усiм подобатись не може. І я недостатньо вижив з розуму, щоб цього не розумiти. Хтось зауважить, що я не надто вправний писака. Комусь прийде до голови, що мiг би зробити у тiй чи iншiй ситуацii значно бiльше, анiж зробив. Хтось скаже, що я немало помилявся, i теж матиме рацiю. Я звичайна людина.

Скажу навiть бiльше – коли пiсля багатьох рокiв до рук менi попав зошит у потертих пергаментних палiтурках, вiрний супутник на протязi десяткiв рокiв, далеко не одразу я наважився викладати для широкого кола читачiв усе, що занотовував у ньому. Лише пiсля немалих вагань i сумнiвiв вирiшив надати жи