Прекраснi й приреченi

Френсiс Скотт Фiцджеральд

Френсiс Скотт Фiцджеральд (1896 – 1940) – видатний американський письменник, автор багатьох романiв та оповiдань про поколiння «епохи джазу». У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його книжки «Нiч лагiдна», «Великий Гетсбi» та «По той бiк раю». «Прекраснi й приреченi» (1922) – другий роман письменника (пiсля «По той бiк раю»), багато в чому автобiографiчний, в ньому автор продовжуе наскрiзну тему духовноi кризи в Америцi пiсля Першоi свiтовоi вiйни. Героi роману – представники «втраченого поколiння», гнанi честолюбними мрiями досягти вищих щаблiв у суспiльствi. Ентонi Петч – один з них. За плечима в нього – освiта у престижному унiверситетi для обраних, фiнансова пiдтримка дiда-мультимiльйонера. Вiн гарячково прагне у вихорi свiтських вечiрок i насолод реалiзувати своi романтичнi мрii про майбутне. Але цьому не судилося здiйснитися…

Френсiс Скотт Фiцджеральд

Прекраснi й приреченi

Переможець належить трофеям.

    Ентонi Петч

Присвячуеться

Шейну Леслi,

Джорджу Жану Нейтану

i Максвеллу Перкiнсу -

iз вдячнiстю за неоцiненну лiтературну допомогу й пiдтримку

Книга перша

Роздiл І

Ентонi Петч

У 1913-му, коли Ентонi Петчу виповнилося двадцять п’ять, минуло два роки вiдтодi, коли iронiя, цей дух святий наших днiв, теоретично нарештi зiйшла на нього. Іронiя зробилася останнiм полiром, останнiм змахом щiтки для одягу, своерiдним iнтелектуальним «От i все!» – але на початку цiеi iсторii вiн iще не сягнув далi стадii усвiдомлення. Вперше ви здибаете його в задумi над тим, чи залишилися ще в ньому гонор i крихта глузду, а чи вiн – цiлком ганебна та огидна субстанцiя на поверхнi свiту, як пляма мастила на гладенькiй поверхнi ставка: звiсно, траплялися такi оказii нечасто, а поки там що, вiн уважав себе геть винятковим молодиком, цiлком витонченим, добре пристосованим до свого середовища i в чомусь набагато бiльше значущим, анiж будь-хто iнший iз вiдомих йому.

Це був його звичний стан, i в ньому вiн був життерадiсним, приемним i привабливим для розумних чоловiкiв i для всiх жiнок. У цьому станi вiн вiрив, що одного дня здiйснить якийсь тихий i витончений вчинок, що його обранi свiту цього оцiнять гiдно, який возз’еднае його iз тьмяними зiрками десь на хмарному небосхилi, на пiвшляху мiж смертю та безсмертям. А поки час для такого зусилля не настав, вiн буде просто Ентонi Петчем – не портретом людини, а виразною та динамiчною особистiстю, свавiльною, зарозумiлою, iнколи навiть поверховою – людиною, яка розумiе, що честi не iснуе, але й не позбавлена ii, яка спiзнала всю оманливiсть завзяття, що, одначе, не вiдняло хоробростi.

Гiдний чоловiк i його обдарований син

Як онук Адама Джея Петча, Ентонi вдихнув стiльки усвiдомлення стабiльностi свого соцiального становища, нiби вiн сам вiв свiй рiд вiд хрестоносцiв за морями. А як же iнакше – нобiлiтет вiргiнський i бостонський, заснований винятково на грошах, особливо шануе багатство.

Отже, Адам Петч, бiльше знаний серед своiх як «Лютий Петч», залишив батькову ферму в Террiтавнi на початку шiстдесят першого, щоби приеднатися до Нью-Йоркського кавалерiйського полку. Повернувся вiн додому в чинi майора, ввiрвався на Волл-стрит i серед тамтешнього галасу, диму, оплескiв i недоброзичливостi згромадив собi близько сiмдесяти п’яти мiльйонiв доларiв.

Туди йшла вся його енергiя, поки йому не виповнилося п’ятдесят шiсть. Саме тодi, пiсля жорстокого нападу склерозу, вiн вирiшив присвятити решту свого життя моральнiй регенерацii людства. Вiн став реформатором над реформаторами. З офiсу компанii «Ентонi Комсток» вiн вступив у запеклу боротьбу з алкоголем, лiтературою, людськими слабкостями, мистецтвом, патентними лiками та недiльними театрами, завдаючи iм нищiвних ударiв вище й нижче пояса. Його розум, пiд впливом пiдступноi цвiлi, яка з часом поiдае всiх, за рiдким винятком, нещадно кидався на будь-якi аморальнi прояви сучасностi. Навiть у м’якому крiслi свого помiстя у Террiтавнi вiн продовжував битву проти велетенського уявного ворога – неправедностi, яка тривала п’ятнадцять рокiв, i де вiн виявив себе нестримним шаленцем, докучливо некомп