Коханець ледi Чаттерлi
Девiд Герберт Лоуренс
Бiблiотека свiтовоi лiтератури
Девiд Герберт Лоуренс (1885–1930)?– англiйський письменник початку ХХ столiття, вiдомий перш за все своiми психологiчними романами. Найкращий з них – «Коханець ледi Чаттерлi», з якого почалася европейська еротична лiтература. Цей твiр принiс авторовi найбiльший успiх i найгiрше розчарування. Його публiкацiя в 1928 роцi викликала обурення в пуританськоi Англii, де секс вважали грiхом, брудною справою, а вiдвертий опис еротичних сцен – майже злочином. У романi розповiдаеться про життя пари вищого свiту Чаттерлi. Вiн – аристократ-iнвалiд, вона – молода ледi, яка не мае задоволення в сексi й вже втратила надiю на материнство через калiцтво чоловiка,?– закохуеться в лiсника. Вiчна тема: любов, пристрасть, зрада, обов’язок… Лоуренс спокусився на святе святих – «зламав» у своiй книжцi всi становi вiдмiнностi. Роман був визнаний у Великоi Британii аморальним, його заборонили, а готовий тираж вилучили й знищили. І лише в 1960 роцi пiсля гучного судового процесу, який сколихнув всю краiну, книгу реабiлiтували.
Девiд Герберт Лоуренс
Коханець ледi Чаттерлi
© the Estate of Frieda Lawrence, 1960
© Д. О. Радiенко, переклад украiнською, 2005
© Н. Ю. Жлуктенко, передмова, 2005
© Н. В. Глiнка, примiтки, 2005
© Н. В. Владимирова, художне оформлення, 2017
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2001
Девiд Герберт Лоуренс та його утопiя «Легкого полум’я»
Серед кардинальних естетичних змiн, якими позначена лiтературна iсторiя Європи першоi третини XX столiття, англiйський художнiй досвiд мае свою специфiку. Новi мистецькi течii в Англii кiнця XIX столiття не стали таким потужним чинником наступних художнiх перетворень, як французький символiзм чи постiмпресiонiзм. Естетизм та неокласицизм у Британii мали вiдносно невелику аудиторiю, а iмажизм – власне модерна течiя в англiйськiй поезii – не набув такоi могутньоi креативноi сили, якою позначений розвиток авангардистських шкiл поезii та драми континентальноi Європи. Натомiсть на крах тих духовних цiнностей, кризовий стан яких остаточно виявили подii Першоi свiтовоi вiйни, в Англii гнучко реагували едвардiанцi-реалiсти. В особi Арнольда Беннета вони iнтегрували у своему письмi уроки iмпресiонiзму та натуралiзму, як Джордж Бернард Шоу, реформували реалiстичну психологiчну драму iбсенiвського типу, звернувшись до гостроi проблемностi «неприемних п’ес» та iнтелектуального гротеску, або, як Герберт Велс, шукали новi форми для апокалiптичних соцiальних вiзiй та моральних застережень щодо обраного цивiлiзацiею шляху. Через вплив традицii вiкторiанського компромiсу, що залишався вiдчутним у питаннях духовного життя не менше, нiж у соцiальних, здавалося, що в Англii i на початку нового сторiччя зв’язок iз формами класичного европейського роману перерваний не буде.
Однак художник модерного часу не мiг лишатися байдужим до iмпульсiв естетичних змiн, що змiнювали духовне обличчя Європи, незалежно вiд того, мали вони еволюцiйний чи вибуховий характер. Тому не дивно, що один з останнiх великих вiкторiанцiв, Томас Гардi, письменник iз глибоко трагiчним свiтовiдчуттям (до речi, один iз небагатьох незаперечних авторитетiв для Д. Г. Лоуренса серед його лiтературних попередникiв), на схилi лiт визначив свое розумiння естетичноi природи роману як «враження, а не доказ». Англiйськi неоромантики Роберт Луiс Стiвенсон та Джозеф Конрад, створюючи на межi столiть своi художнi моделi пошуку iдентичностi, вiдмовилися вiд соцiальноi парадигми «провiнцiя/столиця», в системi якоi той пошук був укорiнений в англiйському романi протягом майже двох столiть: iхнi героi дiсталися маргiнесiв цивiлiзацii, сягнули темних глибин людського ества й вiдкрили метафiзичний жах буття, вiдтiнений хiба що гордим стоiцизмом духовно сильних натур. Нарештi, психологiчне письмо Генрi Джеймса, що обрав простором мистецького пошуку феномен пограниччя мiж американським та англiйським способами буття, мiж iнерцiею звичного й спонтаннiстю вiдповiдей на виклики долi, провiстило у поеднаннi постфлоберiвського реалiзму та iмпресiонiзму не стiльки кiнець класики взагал
ЛитРес