Аравiйська пустеля (збiрник)

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

Валентин Чемерис (нар. 1936 р.)?– вiдомий украiнський письменник, автор iсторичних i фантастичних романiв, якi вже стали культовими, лауреат багатьох лiтературних премiй. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його романи «Смерть Атея», «Фортеця на Борисфенi», «Ольвiя», «Генерали Імперii», «Ордер на любов», «Ярославна», «Вашi пальцi пахнуть ладаном», «Марина – цариця московська».

Але читачi знають Чемериса i як автора оповiдань – хронiк, казок, легенд,?– у яких вiн небайдуже та неупереджено розповiдае не тiльки про минуле, але й про сучасне життя. У цiй книжцi дорослих i дiтей зацiкавить погляд автора на подii, якi вiдбувалися в рiзнi роки,?– з проекцiею на сьогодення. Своерiдна мандрiвка Украiною разом з письменником стане справжньою екскурсiею iз захоплюючими краевидами та цiкавими розповiдями, якими Валентин Чемерис начебто стверджуе, що доля однiеi людини, ii почуття та думки так само важливi, як доля народiв, подii, з яких потiм твориться iсторiя.

Валентин Лукич Чемерис

Аравiйська пустеля

© В. Л. Чемерис, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

Коник iз дерев’яною ногою

Коник – комаха iз довгими ногами, що стрибае й крилами утворюе сюркотливi звуки.

    (Із словника)

З однiею iз цих комах – так-так, iз довгими ногами, що стрибае й утворюе крилами сюркотливi звуки i зветься так поетично – коник, – на пiвднi Украiни пiд Марiуполем i сталася якось пригода. На жаль, зла. То назвемо ii рахубою. Чи – приключкою. (Недарма ж у нас на Украiнi кажуть: лихо приключки шукае.)

І воно таки ii знайшло. Приключку. Чи – рахубу-пригоду. Бо все у нього не так, як… Ледь було не написав: як у людей, але ж вiн – мова у нас про комаху, на ймення коник. Довговусий, прямокрилий, мае щетинкоподiбнi антени, бiльшi навiть за нього самого.

Так ось у коника i справдi все не так. Наприклад, слухае вiн не так, як ми, вухами, а… ногами. Ви уявляете? Ногами! І при цьому мае гострий слух. Де ви ще таке бачили? Хоча, як бути точнiшим, вiн слухае гомiлками – так зветься частина ноги вiд колiна до ступнi. Там у нього щось на кшталт барабанних перетинок. Себто слуховий апарат, химерно-вигадливий. Чомусь не знайшлося йому мiсця на головi у коника, як то у всiх. І у нас iз вами теж. Тож йому доводиться слухати ногами. Але хоч i на ногах у нього знаходиться слуховий апарат, та й роль свою вiн виконуе справно, тож глухим коника назвати не можна. Вiн навiть може образитись, коли ви його так назвете.

А ось звуковий апарат у коника теж знаходиться чорт зна де – даруйте! Не в горлi, як у всiх iнших, i в нас iз вами теж, а – при надкрильцях. Так звуться твердi переднi крила в жукiв i перетинчастокрилих комах, якi захищають м’якi лiтальнi крила. До перетинчастокрилих належать мурахи, бджоли, оси, наiзники, пильщики.

Бiля основи правого надкрилка у коника е так зване «дзеркальце» у виглядi округлоi тонкоi прозороi перепонки, оточеноi товстою жилкою, яка утворюе рамку. А на лiвому надкрилку е химерний пристрiй, що мае дрiбнi зубчики – вiн i виконуе роль смичка («дзеркальце» слугуе при цьому резонатором).

Пiд час своiх музичних вправ, що iх ми звемо то спiвом, то сюрчанням-тюрлюканням, коник пiднiмае i розсовуе надкрилки, а потiм починае ними вiбрувати – рухае туди-сюди. Зубчики смичка труться об рамку «дзеркальця», i починаеться… Те, що ми й чуемо, коли кажемо: коники сюрчать.

А чуемо ми iх улiтку повсюди: на луках, на галявах, у садах. І навiть у своiх дворах. І навiть на тинах. Хоч загледiти «скрипаля» непросто, адже маскуеться вiн дуже вправно.

Тюрлюкае вдень i вночi, часом аж до ранку. А вже коли затихне «останнiй коник степовий», писав якось поет Олесь, тодi й вiтер ляже на луках спати…

Уранцi коники приймають сонячнi ванни, лежать де-небудь на сонечку, перевертаються, пiдставляючи йому боки та нiжачись у сонячному лiтеплi. А потiм починають весело i невгамовно сюрчати.

Так ось пiд Марiуполем iз таким музикою i сталося лихо. Що ледь було не коштувало йому життя. Воно, хоч i маленьке в нього, але дуже-дуже йому дороге.