Дивовижнi пригоди звичайних речей

Марина и Сергей Дяченко

Дитячий свiт

«Дивовижнi пригоди звичайних речей» – перша книга серii казок вiд вiдомих письменникiв Марини та Сергiя Дяченкiв.

Якщо придивитися i прислухатися – виявиться, що самi звичнi речi, що нас повсякденно оточують, живуть своiм цiкавим життям, часом непростим, але проблеми iхнi ми, люди, можемо допомогти розв'язати! Полохливий поiзд бiльше не боiться птахiв, допитлива рiчка здiйснила свою давню мрiю, звичайний шарфик пережив подвiйне перетворення, а водогiн став справжнiм музикантом!

Цi та iншi дивовижнi пригоди звичайних речей, описанi в цiй добрiй книзi, стануть справжнiм вiдкриттям для кожноi допитливоi дитини!

Марина та Сергiй Дяченки

Дивовижнi пригоди звичайних речей

Для читання дорослими дiтям

Передмова

Цi казки ми написали, коли наша дочка Анастасiя була маленька. Вони були для неi. Історii – геть рiзнi: i бешкетнi, й трохи сумнi, й несподiванi. Бiльшiсть iз них публiкуються вперше. Не бiйтеся читати iх на нiч дiтям – i хоч тут будуть дракони, змii та iншi страховиська – iсторii цi сповненi того почуття, яке ми мали до нашоi дочки. І тепер маемо, хоч вона вже й подорослiшала. Самi здогадайтеся, яке це почуття…

Полохливий поiзд

Один поiзд вiрив, що вiн черв'як.

Тому вiн боявся птахiв. Як побачить птаха – одразу тiкае й ховаеться в тунель. І сидить там, поки птах не полетить. Пасажирам це недуже подобалося: iм хотiлося iхати, а не сидiти в тунелi до темряви.

Поiзд був великий i дуже сильний. І iздив швидко. Якби не ховався весь час у тунелi – став би чемпiоном з перевезення пасажирiв. Його й повчали, й соромили, i дзеркало йому пiдсовували – вiн усе одно думав, що вiн черв'як. І з цим як боротися, нiхто не знав.

Поки один хлопчик не придумав. Вiн сказав: зробiть опудало, i нехай воно буде в поiзда замiсть машинiста.

Вiдтодi поiзд заспокоiвся й бiльше не ховався вiд птахiв. Бо птахи знають: з опудалом краще не жартувати.

Допитлива рiчка

Одна рiчка дуже хотiла потрапити в музей живопису. Подивитися на картини.

Але як рiчка може потрапити в музей? Якщо вона пiде зi свого русла, то всi одразу це помiтять…

Думала вона аж до самоi зими. А взимку вкрилася кригою.

І от якось у недiлю – крига виблискувала, мов дзеркало, над нею кружляли снiжинки – рiчка помалу, наче равлик з черепашки, вибралася з-пiд криги. Так обережно, що дiти, якi на нiй ковзалися, нiчого не помiтили.

І рiчка пiшла в мiсто. Усi, хто зустрiчав ii по дорозi, лякалися й ховалися.

У мiстi вона скоренько вiдшукала великий будинок з написом «Музей». І зазирнула у вiконце, над яким було написано «Каса».

– Я хочу купити квиток, – сказала рiчка (а в неi було трохи дрiб'язку – з тих грошей, що iнодi кидали з моста туристи).

Касирка перелякалася й каже:

– Рiчкам квитки не продаемо.

– Але чому? – здивувалася рiчка. – Я хочу подивитися картини!

Касирка ще бiльше перелякалася й каже:

– Нiчого не знаю. Йдiть до директора. І рiчка пiшла до директора.

Директор побачив рiчку й теж перелякався, але знаку не подав.

– Я хочу подивитися картини! – сказала рiчка. – А мене не пускають!

Директор сказав чемно-пречемно:

– Шановна рiчко! Якщо ви зайдете в зал, то всi картини враз промокнуть. Фарби на них злиняють i вiдпадуть. Картини бояться води…

– Якщо в музей приходять люди з гострими каблуками – iм видають спецiальнi капцi, щоб вони не зiпсували пiдлоги, – сказала рiчка. – А якщо в музей прийшла рiчка? Невже ви не придумаете нiчого такого, щоб картини залишилися цiлi? Невже я так i пiду, не побачивши картин?

Директор замислився.

У нього в пiдвалi був цiлий рулон полiетилену, з якого роблять непромокальнi пакети.

Вiн покликав касирку, i вони вдвох обмотали рiчку полiетиленом.