Мiфи та легенди украiнцiв

Юрiй Павлович Винничук

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Як Господь створив землю, звiдки пiшли гори, як з’явилися на свiт чоловiк та жiнка, звiдкiля узялися зорi, грiм та блискавка, як було засновано Киiв, як помер Олег, як хрестилася княгиня Ольга…

Мiфи та легенди, зiбранi вiдомим письменником-украiнознавцем Юрiем Винничуком, зберiгають у народнiй пам’ятi й передають майбутнiм поколiнням знання про iсторичне минуле украiнського народу, пояснюють причини виникнення рiзних явищ природи, а також навчають правил, яких мае дотримуватися людина протягом усього свого життя.

Мiфи та легенди украiнцiв

© Ю. П. Винничук, укладання, 2015

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2015

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

Легенди про створення свiту

Як архангел Михаiл Сатану закував

Перше не було нi неба, нi землi, була тiльки тьма i вода, змiшана з землею, так неначе кваша, а Бог лiтав святим духом понад водою, котора шумiла пiною. От раз Бог ходить по водi та бачить на нiй бульбашку з пiни, що ворушиться. Дихнув на неi i сказав:

– Нехай буде янгол.

І вилiз з бульбашки маленький чорненький чоловiчок з хвостом i рiжками, та тiльки без крил. Бог дав цьому створiнню iм’я Сатанаiл i двое крил i мовив до нього:

– Лiтай так, як i я.

А янгол каже:

– Не можна, Господи.

Бог йому дав ще двое крил i сказав:

– Лiтай.

– Не можна, Господи, – вiдказуе янгол.

Бог йому дав ще двое. От вiн i лiтае. Тодi Бог сотворив свiт i дав янголу меч.

На другий день Бог сотворив небо. На третiй день Бог каже до шестикрилого серафима:

– Пiрни пiд воду, вiзьми жменю землi, скажи при цьому: «Во iм’я Господне, iди, земле, зi мною», – i неси нагору до мене.

Сатанаiл пiрнув на дно, взяв звiдти жменю землi та й мiркуе собi: «Навiщо я казатиму «Во iм’я Господне»? Хiба я чимось гiрший вiд Бога?»

Ось вiн i каже:

– Во iм’я мое земля йде зi мною.

Випiрнув нагору, глянув – а землi в жменi нi порошинки.

Бог i каже йому:

– От бачиш – хотiв обдурити мене, не послухатися i вчинити по-своему, та не вдалося, пiрнай знову.

Сатанаiл знову пiрнув на дно, набрав у жменю землi, затиснув ii в кулак, проте все одно не сказав так, як велiв йому Бог. Упертий, як усякий чорт, вiн i цього разу сказав по-своему:

– Во iм’я мое iде земля зi мною.

Випiрнув нагору, розняв кулак, дивиться – а землi знову нема нi порошинки.

Бог каже йому:

– Ти таки знову хотiв учинити по-своему i не слухаешся мене. Однак твоя затiя надаремна: нiчого з того не буде. Пiрнай утрете i кажи так, як тобi наказано.

Сатанаiл пiрнув утрете, набрав у жменю землi й каже: «Во iм’я Господне», – потiм раптом спохопився та й мiркуе собi: «Перше земля вислизала в мене з кулака тому, що я легко тримав, тепер я ii затисну так, що вже не вислизне». Та й знову сказав по-своему: «Во iм’я мое iде земля зi мною». Випiрнув нагору, дивиться – а землi знову нема, хоч вiн i затиснув ii обома руками. Одначе оскiльки вiн, бравши землю, все ж пом’янув iм’я Боже, то в нього пiд нiгтями лишилося трошки землi. Бог бачить, що i втрете Сатанаiл не виконав його повелiння, i каже йому:

– Нi, видно, з тебе нiчого доброго не буде, якщо ти не мiг виконати навiть такоi дрiбницi. Нiчого робити, виколупай ту землю, яка лишилася в тебе пiд нiгтями, i давай ii сюди, – досить буде i цiеi.

Сатанаiл виколупав. Бог узяв ту землю, посипав ii по водi, – i раптом з’явився на водi гарний пагорок, а на ньому – зелень i дерева. Бог присiв iз Сатанаiлом на цьому пагорку вiдпочити. Оскiльки Бог почувався дуже втомленим, то прилiг на травi i заснув.

Тодi Сатанаiла взяли заздрощi, чому вiн не такий дужий i могутнiй, як Бог. І вирiшив вiн утопити Бога. Взяв Сатанаiл Бога на руки й хотiв кинути у воду, – i раптом бачить диво: перед тим вода була вiд нього не далi як за крок, а тепер вiдiйшла крокiв на десять, а на ii мiсцi стала земля. Однак Сатанаiл не збентежився цим i побiг до води, щоб кинути в неi Бога. Та скiльки вiн не бiжить до неi, а вода вiд нього iде щораз далi й далi, i Сатанаiл нiяк не може добiгти до неi. Бiг вiн, бiг – i раптом опинився якимось дивом на тому ж самому мiсцi, звiд