Одiссея

Гомер

Істини

Гомерiвський епос складаеться з двох епопей – «Ілiади» i «Одiссеi». У першiй iз них йдеться про подвиги звитяжцiв пiд час Троянськоi вiйни. У другiй розповiдаеться про повернення Одiссея – одного з героiв Троянськоi вiйни – на рiдний острiв Ітаку та про незвичайнi пригоди, якi йому довелося пережити. «Одiссея» дихае величавим спокоем, вона сповнена духовноi краси i величi та е завершеним втiленням класичноi епопеi. Поема наповнена цiкавим побутово-звичаевим змiстом життя стародавнiх еллiнiв, i разом з тим вона нас вводить у казково-фантастичний свiт грецькоi мiфологii. Поема вiдзначаеться досить складною i довершеною композицiею, що свiдчить про високий художнiй рiвень, якого досягла поезiя гомерiвського часу.

Гомер

Одiссея

Пiсня перша

Змiст першоi пiснi

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Рада богiв. Зiбравшись на Олiмпi, вони ухвалюють, щоб Одiссей, якого переслiдуе Посейдон i затримуе нiмфа Калiпсо, повернувся нарештi у свою вiтчизну, на острiв Ітаку. Богиня Афiна, прибравши вигляд Мента, Одiссеевого друга, з’являеться синовi Одiссея Телемаховi й дае пораду поiхати до Пiлоса i Спарти, щоб розвiдати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихiв своеi матерi Пенелопи, що господарюють в Одiссеевiм домi. Телемах пiсля рiшучоi розмови з матiр’ю i женихами лягае спати i мрiе про подорож.

Рада богiв

Афiна наставляе Телемаха

Музо, повiдай менi про бувалого мужа, що довго

Свiтом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, мiста iх i звичаi бачив,

В морi ж багато бiди i тiлом зазнав, i душею,

Щоб i себе врятувать, i друзiв додому вернути.

Та не вберiг вiн свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всi через власне зухвальство безтямне:

З’iли, безумнi, волiв вони Гелiя Гiперiона,

Що понад нами, – за те дня повернення вiн iх позбавив.

Дещо, богине, i нам розкажи про них, Зевсова доню.

Іншi, кому пощастило уникнуть загибелi злоi,

Дома були вже, вiйни й небезпеки на морi позбувшись.

Тiльки його, що так прагнув отчизни своеi й дружини,

Нiмфа Калiпсо, владарка, тримала, в богинях пресвiтла,

В гротi глибокiм, бажаючи мати його чоловiком.

В круговоротi часу, коли рiк надiйшов вiдповiдний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навiть i там, серед близьких i рiдних, не мiг вiн уникнуть

Скрути тяжкоi. Тодi всi богове йому спiвчували,

Крiм Посейдона, – гнiвом його Одiссей богорiвний

Вiчно був гнаний, аж поки до рiдного краю дiстався.

Сам Посейдон у далеких тодi пробував ефiопiв, —

У протилежних кiнцях простягались поселення iхнi, —

Де Гiперiон заходить, i там, де вiн сходить щоденно.

Там з баранiв i бикiв гекатомби приймав вiн жертовнi,

Там веселився на учтах. Тим часом iншi богове

В Зевса, у домi його на Олiмпi, всi разом зiбрались.

Першим батько людей i богiв тут слово промовив, —

В пам’ятi серця його постав-бо Егiст бездоганний,

Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це вiн згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

«Горе! Як легко смертнi тепер нас у всьому винують!

Зло – вiд богiв, – вони кажуть, самi ж через власну зухвалiсть,

Всупереч долi, багато на себе нещасть накликають.

Так i Егiст проти долi дружину Атрiда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Свiтлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смiв той

Анi Атрiда вбивать, нi жони його брати за себе,

Бо за Атрiда вiдомста вiдбудеться через Ореста,

Щойно змужнiе й почне за рiдним вiн краем тужити.

Так йому мовив Гермес, та не змiг вiн на думку Егiста

Радою доброю вплинуть, – i той за все поплатився».

В вiдповiдь мовить йому ясноока богиня Афiна:

«О Кронiде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Справдi, смертю такою полiг вiн цiлком по заслузi.

Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.

Та розриваеться серце за тим Одiссеем розумним.

Вiн-бо, нещасний, вiд любих далеко на хвилею митiм

Островi терпить бiду, на тiм пупi широкого моря.

Острiв той лiсом порiс, i живе там богиня в домiвцi,

Згубного донька Атланта, що глиб увесь знае у морi

Й сам мiцними плечима тримае стовпи вис