Свята Марiйка

Зiнаiда Валентинiвна Луценко

Украiнська жiноча проза

Скiльки б не писали – та кожна жiноча доля неповторна. Хтось, як та Марiйка, покiрно терпить знущання чоловiка, бо так само терпiла мама. Надежда не мириться iз роллю жертви – i виростае над собою. Параска доводить, що не iм’я красить людину, а навпаки. Христi довелося пережити найстрашнiшу зраду, але вона знайшла в собi сили вiдродитися i стати щасливою…

Історii, списанi iз реального життя…

Зiна Луценко

Свята Марiйка

Оповiдання, роман у новелах

Замiсть Передмови

Скiльки б не писали, та кожна жiноча доля неповторна.

Хтось, як та Марiйка, покiрно терпить знущання чоловiка, бо так само терпiла мама.

Надежда не мириться з роллю жертви – i виростае над собою.

Параска доводить, що не iм’я красить людину, а навпаки.

Христi довелося пережити найстрашнiшу зраду, але вона знайшла в собi сили вiдродитися i стати щасливою.

Оленка гiрко розчаровуеться у коханому, проте це лишень перше ii кохання.

Маланка ще в дитинствi намрiяла собi червоне плаття – i попри все його здобула.

Неля Трохимiвна вiддала всю себе роботi, та сiм’ю не вберегла.

Лiда Якiвна до сiмдесяти лiт працювала в школi, тому що вдома ii нiхто не чекав.

Варвара теж вирiшила вiкувати самотою, але доля iй подарувала сина.

Наталка могла б зламатись, проте… Недарма ж ii колись покохав Андрiйчик!

Історii, списанi з реального життя.

    Автор

Христя у намистi

Оповiдання

Христя у намистi

У кожного в життi бувають такi помилки, яких уже нiколи i нiчим не можна виправити.

    Стефан Цвейг. «Марiя Стюарт»

А як же Христя любила маму! Нiкого в свiтi так вона не любила, як ii.

Ще була маленькою…

Вранцi мама встане, щоб збиратись на роботу, а Христя варить каву.

– Мамусенько, йди-но iсти! – i виставляе на стiл картопельку, що вже й готова, крае хлiбець, сипле цукор.

Мама розчiсуе у ваннiй довге волосся, малюе губи, i Христя тут – обiйме, поцiлуе, радiе мамi.

Разом з мамою iдуть iз дому, разом повертаються назад, i навiть сплять в одному лiжку!

Мама у Христi працюе в школi – веде гурток малювання, музику i танцi. То Христя увесь час iз нею. На кожну перерву прийде, пощебечуть.

На танцях Христя краще за всiх танцюе, усiм за приклад, i хоч вона найменша в групi, зате ж, мов зайчик скаче, крутить колесо, вальсуе, сiдае на шпагат.

– Моя ти красунечко, моя принцесо, – часом каже мама, тiшачись тим, яка талановита у неi росте дитина.

Та й мама ж гарна! Висока, ставна, кучерява, аж дивно Христi, що вона працюе у школi простою вчителькою, могла б знiматися у кiно або хоча б виступати на сценi; дивно.

Дуже красива у Христi мама, всiм на заздрiсть, тiльки ж… нiяк вона не може вийти замiж – немае в Христi тата. А як би Христя хотiла, аби ii мама була щасливою! Так що ж… То один чоловiк до них поселиться, поживе-поживе трохи, та й iде геть; мама плаче. Потiм iнший… Минае якийсь час, у них на столi у вiтальнi з’являються пишнi букети квiтiв, мама купуе нове плаття, просить Христю заночувати у сусiдки. Христя чекае, надiеться i радiе за маму, бо та стае веселою. Аж якогось дня застае маму в сльозах.

За одного чоловiка мама майже вийшла замiж, уже й на море з ним iздила. Правда, Христю не брали iз собою, вiдправили у табiр, на все лiто. Як же Христя там за мамою сумувала, бо ще нiколи i нiде не була без неi! Першi днi то тiльки й думки було – що про маму. А настане вечiр лягати спати, Христя ставить хрестик, що iще один день минув, уже менше чекати. Це спочатку – i сон не йшов, i плакала в подушку, i листи матiнцi щодня по три рази на день писала. А далi й звикла, знайшла собi гарних подружок. Мама теж: увесь час Христi телефонуе i розповiдае, як же гарно воно буде, коли вони усi разом зустрiнуться та й заживуть iз новим татком, який вiн добрий i турботливий, який щедрий i веселий.

У кiнцi серпня Христя повернулася додому, познайомилася з майбутнiм маминим чоловiком.

У середу вже мали йти й розписуватись, аж тут знов – одне й те саме: i цей покинув!

Цього разу мама плакала найдужче, ридала i била посуд – той, що подарував iй новий чоловiк, а ще говорила й говорила, мов сама до себе, але ж Хрис