Honey, ротвейлер Божий

Василь Андрiйович Базiв

Василь Базiв – знаний в Украiнi та за ii межами письменник, полiтик, дипломат, учений, вiзiонер. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його книжки: роман «Хрест», який було висунуто на Шевченкiвську премiю, фiлософський трилер у двох томах «Кiнець свiту: до i пiсля», полiтичний сатирикон «Брати, або Могила для тушки», бiографiчний роман «Канадiйський тестамент, або Мафiя в екзилi».

Одного разу вони зустрiлись – письменник та ротвейлер, найгрiзнiший i наймудрiший iз приручених людиною звiрiв, який став його другом. Життя пiд одним дахом у робiтнi, де куеться Слово, вершилося вiсiм з половиною рокiв, як божественна симфонiя Любовi двох земних родiв. Аж поки на iхньому життевому шляху не постала едина нездоланна з усiх iстот – Смерть. Та кому вдасться перемогти у цьому смертельному двобоi, читайте в онтологiчнiй притчi Василя Базiва, яка вилилася у сповiдальне одкровення, що проймае до глибини душi.

Василь Базiв

Honey, ротвейлер Божий

Вiсiм з половиною рокiв любовi

Онтологiчна притча

Ротвейлером Божим нарекли баварцi свого кардинала Йозефа Ратцiнгера, згодом Папу Римського Бенедикта XVI за його безкомпромiснiсть у стосунках людини iз Богом.

Що бiльше пiзнаю людей, тим бiльше я люблю собак.

    Мадам де Севенье

Собака – то едина на свiтi iстота, яка любить тебе бiльше, нiж себе.

    Джош Бiллiнгз

Вiдходив день, i всi земнi тварини Звiльняв вечiрнiй присмерк вiд утоми.

    Данте Алiг’ерi

27 тисяч обертiв в однiй упряжцi навколо Сонця

Я з жахом думаю, що у цьому земному моему життi його не було би в мене. Ми би десь розминулися в орбiтальному польотi. Навiть не надiливши один одного поглядом на льоту. Власне, життя свое я дiлю на трое – до нього, з ним i без нього. Ота середина довжиною у вiсiм з половиною рокiв е для мене золотою, бо я був тут, на Землi, з ним. І не просто так – я жив поруч з ним, а вiн поруч зi мною.

Ми жили разом. Вдень i вночi. І так – майже щодня. Вiн сам прийняв рiшення з дитинства, що у моему мiсцi поглинання у сон, яке ми називаемо спальнею, вiн мае бути поруч, лежачи на килимку бiля мого лiжка.

Нашi два життя стали одним актом гармонii двох земних родiв, якi у своему духовному сплетiннi пiзнали найвищу радiсть, яку тiльки може дарувати життя на Землi. Мiстерiя наших взаемин iз такими ж, як i ми, живими поселенцями планети, з часiв Ноя, котрий зберiг у хвилях Вселенського Потопу не лише репрезентований його сiм’ею рiд людський, а й «усi тварi по парi», та й задовго до останнього Потопу, – то вiчна книга, яка пишеться впродовж тисячолiть i яку шлiфують два найвидатнiшi коректори нашого земного статусу – Природа та Історiя.

Два нашi роди, як жоднi iншi на планетi, сплелися на вiдстанi десяткiв тисяч рокiв тому. Резонно у компаративному осмисленнi нашого союзу пiзнати глибше витоки – вiдколи i як взялися тут, на Землi, ми i вони?

З нами, здаеться, усе майже зрозумiло. Наводжу посилання на редакцiйну статтю найавторитетнiшого у наукових колах журналу Science у номерi вiд 11 вересня 1987 року, у якiй стверджуеться, що «Африка е колискою сучасноi людини» i що «за даними молекулярноi бiологii людина появилася в Африцi приблизно 200 тисяч рокiв тому».

Вiдтак лондонський Observer так само на першiй сторiнцi розмiщуе велетенськими лiтерами те, що мае велетенське значення для нашого самоусвiдомлення: «Із Африки: шлях людини до панування над свiтом» (читайте мою дилогiю «Кiнець свiту: до i пiсля. Сага про космологiчну долю людства»).

А як iз братами нашими меншими? Мiй Ханни поки що не може зробити такi от посилання, якi я з гордiстю про наш рiд навiв вище. Однак iснуе твердження, що його якнайдальшим предком е Tibet dog, який вiдповiдно походить iз втаемниченоi у космологiчних масштабах територii – iз Тибету, який я разом зi Святою Землею у центрi iз Єрусалимом та карибським Юкатаном називаю трьома порталами зв’язку людства iз Абсолютом.

Звiдки цей dog як жива iстота взявся у Тибетi i коли? Поки що – невiдомо. Його походження – поза межами людського пiзнання. Однак на тому ж Юкатанi, що мiж двома Америками, що е батькiвщиною космiчних блукальцiв