Нортенгерське абатство

Джейн Остин

Істини

Джейн Остен (1775–1817) i досi по праву вважаеться «першою ледi» англiйськоi лiтератури. Їi «романи звичаiв» пiдкоряють ось уже трете столiття щирiстю, тонким психологiзмом, iстинно англiйським гумором i е обов’язковими для вивчення в коледжах i унiверситетах Великоi Британii.

«Нортенгерське абатство» – легка, захоплююча та смiшна iсторiя про сiмнадцятирiчну дiвчину, яка занадто серйозно сприймае все, про що читае на сторiнках улюблених книжок, уявляючи себе героiнею готичного роману. Шляхом помилок вона вчиться пiзнавати, хто ii iстинний друг, i знаходить свое кохання.

Джейн Остен

Нортенгерське абатство

Роздiл І

Навряд щоб хтось, коли-небудь забачивши Кетрiн Морланд у дитинствi, мiг подумати, що вона народжена стати героiнею роману. Становище в суспiльствi, характери ii батька й матерi, ii особистi якостi та схильностi – нiщо не провiщало цього. Їi батько був священиком, не затурканим i не бiдним, дуже шанованим, мав звичайнiсiньке iм’я Рiчард i не був вродливим. У нього були чималi статки, а до того ж iще двi парафii, тож тримати дочок у чорному тiлi звички вiн не мав. Мати ii була жiнкою простою й практичною, вдачею добросердна i, як не дивно, на здоров’я не скаржилася. До народження Кетрiн вона вже мала трьох синiв, а давши життя дочцi, згодом спородила на свiт ще шiстьох дiтей, ростила iх усiх i насолоджувалася добрим здоров’ям. Родину, що мае десятьох дiтей, завжди називають чудовою родиною, де голiв, рук i нiг цiлком достатньо; але Морланди не могли претендувати на цей епiтет, бо вони аж нiяк не вирiзнялися привабливою зовнiшнiстю; i Кетрiн упродовж багатьох рокiв була такою ж незугарною, як i кожен з них. Вона була дуже худа й незграбна, шкiра – блiда, волосся – темне i пряме, риси обличчя – грубi, а щодо ii вдачi, то вона ще менше пасувала для героiнi роману. Їй завжди подобались усi хлопчачi iгри; крикетовi вона вiддавала перевагу не тiльки перед ляльками, але навiть перед такими бiльш пiднесеними дитячими розвагами, як виховання мишеняти, годування канарейки чи поливання трояндового куща. Праця в садочку була iй справдi не до смаку, а якщо вона й збирала квiти, то робила це нiби на зло – принаймнi так могло здатися, судячи з того, що вона завжди зривала саме тi квiти, торкатися яких iй забороняли. Такими були ii схильностi. І так само мало обiцяли ii здiбностi. Вона нiколи не могла щось вивчити чи зрозумiти, перш нiж хтось iй пояснить, – а часом i пiсля того, бо вона подеколи бувала неуважною, а iнколи навiть тупуватою. Упродовж трьох мiсяцiв мати втовкмачувала iй у голову «Прохання жебрака», i все ж ii молодша сестра Саллi декламувала цього вiрша краще. Не те щоб Кетрiн була безнадiйно недолугою – зовсiм нi. Байку про «Зайця та його друзiв» вона вивчила так само швидко, як це зробила б кожна англiйська дiвчинка. Мати хотiла, щоб вона навчалася музицi. І Кетрiн була впевнена, що уроки музики iй сподобаються – адже вона так любила барабанити по клавiшах старих занедбаних клавiкордiв. Отже, у вiсiм рокiв вона почала вчитися музицi. Вона провчилася рiк, i iй забракло сили; i мiсiс Морланд, яка нiколи не примушувала своiх дочок робити те, до чого в них не було здiбностей чи бажання, дозволила iй покинути музику. День, коли Кетрiн розсталася з учителем музики, був одним iз найщасливiших у ii життi. Здiбностi дiвчини до малювання теж не були винятковими, хоча, коли iй щастило випросити в матерi конверт вiд листа чи якийсь iнший клаптик паперу, вона використовувала його до самих краiв, малюючи будиночки й деревця, курочок i курчаток, якi мало чим вiдрiзнялись одне вiд одного. Писати й рахувати ii вчив батько, а уроки французькоi мови iй давала мати. Їi успiхи не були блискучими, i вона всiляко ухилялася вiд занять. Але що за характер це був – дивний, незбагненний! За всiх ознак зiпсованостi вона, проте, не була злою чи жорстокою, тiльки подеколи бувала впертою, майже нiколи нi з ким не сварилася, була доброю з дiтлахами, якщо не брати до уваги того, що iнколи iй були властивi спалахи тиранства. Вона росла, однак, галасливою й пустотливою дитиною, вiдчувала огиду до чи