Кентервiльський Привид (збiрник)

Оскар Уайльд

Істини

Усе життя aнгло-iрландського письменника, поета, драматурга, есеiста, великого майстра парадоксу Оскара Вайлда (1854–1900) пройшло мiж вигадкою й реальнiстю, навiть свое iм`я вiн був змушений змiнити пiсля звiльнення з тюрми. Роздуми про спiввiдношення добра, зла й краси притаманнi усiм його творам, не виключаючи казок, що увiйшли до цього видання. «Кентервiльський Привид» – смiшна i зворушлива розповiдь про невдаху-примару, якого чомусь зовсiм не бояться новi мешканцi замку. Ба бiльше – вони ще й знущаються: то подушками закидають, то виставлять проти нього свого привида, то водою холодною обiллють, то новiтнi хiмiчнi засоби випробують… Але виявилося, що i серед цих безпардонних американцiв е ангели: мила, вiдважна дiвчина, яка не позбавлена спiвчуття.

Оскар Вайлд

Кентервiльський Привид

Кентервiльський привид

Матерiалiстично-iдеалiстичний роман

Роздiл перший

Коли мiстер Хайрам б. Отiс, американський посол, купив замок Кентервiль, усi казали йому, що це страшенне глупство – адже немае сумнiву, що в замку водяться привиди. Та й сам лорд Кентервiль власною особою, людина вельми обачлива, вважав за свiй обов’язок попередити мiстера Отiса про цю обставину пiд час пiдписання угоди.

– Наша родина не жила в цьому замку, – сказав лорд Кентервiль, – вiдтодi, як моя двоюрiдна бабуся, удова-герцогиня Болтонська, зазнала тяжкого потрясiння, вiд якого так i не отямилася довiку. Вона перевдягалася до вечерi, i раптом на плечi iй лягли руки скелета. До того ж мушу вам сказати, шановний мiстере Отiс, що привида бачили декiлька членiв моеi сiм’i, живi й понинi, а також наш пастор, превелебний отець Огастес Демпiр, магiстр Кембриджського коледжу. Пiсля нещасного випадку з герцогинею всi молодшi слуги пiшли вiд нас, а ледi Кентервiль часто не могла заснути вночi, бо iй чувся таемничий шум у коридорi й бiблiотецi.

– Мiлорде, – мовив мiстер Отiс, – я купую привида разом iз меблями. Я прибув iз розвинутоi краiни, де е все, що можна купити за грошi; а наша спритна молодь начебто здатна впоратися з вашим Старим Свiтом, бо зманюе вiд вас найкращих акторiв i примадонн. Тож закладаюся, що якби в Європi з’явився хоч один справжнiй привид, ми б дуже скоро демонстрували його в одному з наших музеiв чи у виiзному шоу.

– Боюся, цей привид таки iснуе, – з посмiшкою мовив лорд Кентервiль, – хоча, можливо, вiн вiдмовився б вiд пропозицiй ваших дiловитих iмпресарiо. Про нього вiдомо вже три сторiччя, а точнiше, з року тисяча п’ятсот вiсiмдесят четвертого, i вiн завжди з’являеться перед смертю одного з членiв нашоi родини.

– Як на мене, у таких випадках доречнiше викликати лiкаря, лорде Кентервiль. Але ж, сер, привидiв насправдi не iснуе. Сподiваюся, англiйська аристократiя не пiддае сумнiву беззаперечнi закони природи?

– Так, ви, американцi, поводитеся вельми природно, – мовив лорд Кентервiль, певно, не зрозумiвши сутi зауваження мiстера Отiса. – Ну, якщо присутнiсть привида в домi вас не хвилюе, то все гаразд. Тiльки пам’ятайте, що я вас попереджав.

За кiлька тижнiв угода продажу була пiдписана, i наприкiнцi сезону посол зi своею родиною переiхав до Кентервiльського замку. Мiсiс Отiс, що зажила слави найпершоi красунi Нью-Йорка, будучи мiс Лукрецiею Р. Теппен з П’ятдесят третьоi Вест-стрит, нинi була вродливою жiнкою середнього вiку, з гарними очима i немовби точеним профiлем. Бiльшiсть американських ледi, виiжджаючи за кордон, удають з себе хронiчно хворих – адже, на iхню думку, це ознака европейськоi витонченостi; проте мiсiс Отiс нiколи не припускалася такоi помилки. Вона мала чудову фiгуру i дивовижний запас енергii. Власне кажучи, вона була вельми схожа на англiйку, i це ще раз доводить, що нинi в нас з Америкою все однакове – звичайно, крiм мови. Старший син, якого батьки в поривi патрiотичних почуттiв охрестили Вашингтоном – на що вiн завжди ремствував, – був гарним бiлявим юнаком i обiцяв зробити блискучу дипломатичну кар’еру, бо вже три сезони танцював у першiй парi котильйону в казино Ньюпорта i встиг прославитись як вправний танцюрист навiть у Лондонi. Його единою слабкiстю бул