Нi пуху нi луски! Анекдоти про мисливцiв i рибалок

Олексiй Кононенко

Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»

«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семиструннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.

Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.

Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.

Смiйтеся на здоров’я!

Украiнський народний гумор

Нi пуху нi луски!

Анекдоти про мисливцiв i рибалок

Не довiряй рушницю дружинi та тещi. А вудку… теж!

Слово до читачiв

Мисливцi та рибалки.

Замрiянi душi, залюбленi у Природу серця.

Скiльки лiсiв, степiв, болiт ними сходжено, скiльки вiдкрито заповiдних озерець, заплав, ставочкiв.

А скiльки було придумано i переказано цiкавих, майже фантастичних iсторiй бiля вечiрнiх та нiчних багать.

Якi тiльки смачнющi страви були сотворенi руками мисливцiв та рибалок.

Скiлькох, вражених у самiсiньке серце житейськими негараздами, рятували Матiнка Природа, повертали до життя мисливський гурт чи рибальська компанiя.

Рибалки та мисливцi.

Каста.

Феномен.

Не дослiджений.

Може, навiть, не дослiджуваний.

А може, i не треба дослiджувати?

З давнiх давен людина ходила на лови, на полювання, дiставала з води рибу.

Тим харчувалася, з того одягалася.

Вже у пiзнiшi часи полювання та риболовля стали захопленням, вiдпочинком-задоволенням.

Захоплюйтеся!

Вiдпочивайте!

Задовольняйтеся!

Хай усмiшка тiшить вашi вуста!

Удачi Вам!

Здоров’я!

Довгого вiку!

Добрих приятелiв!

Веселих днiв!

Добре, що склалося. Тобто, добре, що сталося. Як планувалося. Як хотiлося-гадалося. Книга зiбрана, пiдготовлена до друку, намальована, змакетована, видана. Читай, читачу!

Дякуемо всiм, хто допомагав у роботi над цiею книгою, пiдносив набоi, годував, поiв, просто був поруч: нашим рiдним, приятелям, друзям-киянам-житомирянам-прикарпатцям-кiровоградцям!

Олексiй Кононенко

Нi пуху нi луски!

(Суперечка на заклад)

Це ж як добре! Випало таке гарнезне лiто, i я змiг вирватися до матусi майже на два тижнi! Скiльки роботи перероблю! А ще – утiха iз утiх – риболовля! Ранесенько (увечерi не вдасться, роботи дiйсно багато), отож, ранесенько з вудочками в очеретi… Карасики срiбнi, спритнi… Поплавочок – хить i злiг… Або – тьоп, тьоп, тьоп – пiд очерет… А коропчуки! Пiдсiк, а вiн же поповодить! Такий бува, що й на кiло. Невеликий, кажете? То для вас невеликий. А менi – бiльшого й не треба. Хоч… Як там, у знаного усiма рибалками Остапа Вишнi:

«…Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов’язково переживiть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще.

…В руках у вас вудочка. Лiска у вас крiпка, гачок у вас сталевий, загартований, мiцний. На гачку – картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме раз. Ви дивитесь на поплавок так, як навiть, коли були женихом, не дивилися в голубi великi-великi очi своеi коханоi… З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. І раптом поплавок – сiп! А у вас серце – штрик! Ще раз – сiп! Ще раз – штрик! І ось поплавок почав iхати-iхати-iхати, у вас iз-пiд серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. І ви почуваете, що оте холодне вдарило вам у п'яти i вашим п'ятам холодно. Ви за вудку – р-р-раз! – пiдсiкли! І почуваете, що в руках у вас щось трiпоче! І бачите, що лiска ваша натяглася, як струна, а вудлище – дугою й тремтить! Єсть! Вiн – короп! Ви ведете його до берега… Вудлище з лiскою – ходить по водi сюди, ходить воно i туди… Ось короп уже бiля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Вiн рветься, вигинаеться, б'е хвостом, скручуеться б