В катакомбах
Леся Украiнка
«В катакомбах» Лесi Украiнки – фiлософська п’еса, у якiй порушена традицiйна для авторського iдiостилю тема – складний перiод становлення християнськоi релiгii***. Головний герой твору раб-неофiт, проповiдуючи у катакомбах, дивуеться лицемiрству священнослужителiв, якi говорять про рiвнiсть усiх перед Богом, але пiдкоряються однi одному i визнають подiл на панiв i рабiв. Найвiдомiшими творами авторки е поетичнi збiрки «На крилах пiсень»», «Думи i мрii», п’еси «Лiсова пiсня», «Одержима», «Бояриня», «Оргiя», «Блакитна троянда», «Кассандра», «Камiнний господар» тощо. Леся Украiнка – видатна украiнська письменниця, перу якоi належить низка генiальних творiв, для ii iдiостилю характернi посилений психологiзм та фiлософiчнiсть у поеднаннi з сугестiею.
Леся Украiнка
В КАТАКОМБАХ
Посвята шановному побратимовi А. Кримському
Катакомби коло Рима. В криптi, слабо освiтленiй олiйними каганчиками i тонкими восковими свiчками, зiбралась громадка християн. Єпископ кiнчае проповiдь слухачам i слухачкам, що стоять побожно, тихо i покiрно.
Єпископ.
Прославмо ж, браття, господа Христа,
що посадив на небi поруч себе
замученого брата Харiклея.
Хор.
На небi слава господу Христу,
що визволяе вiд земних кайданiв,
з грiховноi темницi нас виводить
у царство свiтла вiчного.
Диякон.
Амiнь.
Єпископ.
Наш брат був на землi рабом поганським,
тепер вiн раб господнiй, бiльш нiчий.
Неофiт-раб.
Господнiй раб? Хiба ж i там раби?
А ти ж казав: нема раба нi пана
у царствi божому!
Єпископ.
Се щира правда:
всi рiвнi перед богом.
Неофiт-раб.
І раби?
Єпископ.
Раби господнi, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо мое солодке,
тягар мiй легкий. Розумiеш?
Неофiт-раб(пiсля тяжкоi задуми).
Нi!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Християнка-рабиня
(в раптовому нестямi пророкуе)
Уже лежить при деревi сокира!..
«Я посiчу його i вергну в пломiнь», —
сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Ісусе, сине божий! Похилилась
твоя пшениця, – жде вона серпа…
Ох, доки ж, господи?.. Рахiль ридае,
нема ii дiток…
(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, iншi жiнки й собi починають голосити, дехто з чоловiкiв теж не витримуе)
Єпископ(владним, дужим голосом).
Геть, сатано!
Твоеi влади тут немае!
(Пiдходить до пророчицi, що б’еться в корчах, i кладе iй на голову руку.)
Сестро,
молитва й вiра хай тебе рятують
вiд навождення злого духа.
Жiнка помалу затихае пiд його поглядом i безсило схиляеться на руки до товаришок, що пiддержують ii.
Християнка(одна з тих, що пiддержують пророчицю. Озиваеться несмiлим голосом).
Отче,
ii дитину вчора пан продав
якомусь грековi з Корiнфа…
Єпископ.
Вмовкни!
Великий наш апостол заповiдав:
«А жiнка серед збору хай мовчить».
Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.
Неофiт-раб(пiдходить до епископа. Тремтячим вiд збентеження, але розпачливо-зважливим голосом).
Прости, але я все ж не розумiю,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкее легким.
Єпископ.
Брате мiй,
коли ти сам по волi шию схилиш
в ярмо Христове, солодко се буде
твоiй душi; коли ти самохiть
на себе хрест вiзьмеш, невже вiн буде
важким для тебе?
Неофiт-раб.
Але нащо маем
ще самохiть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власнiй волi,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
i шию, й душу, аж терпiть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестiв нових шукати.