Руфiн i Прiсцiлла

Леся Украiнка

«Руфiн i Прiсцiлла» Лесi Украiнки – фiлософська п’еса, подii якоi охоплюють складний перiод розпаду Римськоi iмперii та становлення християнства***. Головним героям твору – подружжю Руфiну та Прiсцiллi – випало жити у тяжкi часи, вони бачать моральну деградацiю суспiльства i шукають порятунку у фiлософii та релiгii. Найвiдомiшими творами авторки е поетичнi збiрки «На крилах пiсень»», «Думи i мрii», п’еси «Лiсова пiсня», «Одержима», «Бояриня», «Оргiя», «Блакитна троянда», «Кассандра», «Камiнний господар» тощо. Леся Украiнка – видатна украiнська письменниця, перу якоi належить низка генiальних творiв, для ii iдiостилю характернi посилений психологiзм та фiлософiчнiсть у поеднаннi з сугестiею.

Леся Украiнка

РУФІН І ПРІСЦІЛЛА

ДІЯ 1

ОСОБИ 1 ДІЇ:

Руфiн Емiлiй – молодий римлянин значного роду.

Прiсцiлла – його жiнка, християнка.

Аецiй Панса – ii батько, значний римлянин, дiдич.

Кай Летiцiй – префект, Руфiновий приятель.

Парвус – християнин невiдомого роду-племенi.

Сервiлiя – римлянка, плебеянка.

Раб – в Руфiновiй господi.

Драма дiеться в II в. по р(iздвi) Х(ристовому).

Атрiум в домi Руфiновiм: велика гарна свiтлиця з квадратовим басейном посерединi (impluvium) i такою ж великою незакритою кватиркою в стелi над ним (compluvium). Коло басейну простий хатнiй олтар без статуй. До свiтлицi притикае скiлька бiчних кiмнат, вiддiлених вiд неi не дверима, а важкими запонами з дорогих тканин; простiнки межи завiсами прикрашенi малюванням та погруддями фiлософiв на високих пiдставках. В глибинi свiтлицi широкий з розсуненими запонами вхiд до чималоi i гарно врядженоi кiмнати (tablinum), де видно багато сувоiв пергаменту, таблиць i т. п., що робить кiмнату подiбною до бiблiотеки; на заднiй стiнi таблiну е ще дверi, теж одкритi. По обидва боки таблiну широкi та короткi сiни провадять у внутрiшнiй двiр – перистиль. З атрiума видко крiзь сiни та крiзь дверi таблiну той перистиль з колонадою навколо нього, ставок посеред нього з квiтником та з декоративними ростинами. Сцена уряджена так, що атрiума видко тiльки половину, через те iмплювiум приходиться на авансценi, таблiн же i сiни в перистиль через те не дуже вiдсуненi в глибину. Пiд час дii входиться до атрiума через перистиль сiньми, а не з бiчних кулiс.

В атрiумi в чимало скамничок, ослонiв, дзигликiв, столикiв, ваз на пiдставках, що робить свiтлицю оздобною та захисною, хоч вона й не надмiру розкiшна.

Смеркае. Руфiн сам. Нетерпляче ходить по атрiумi. Часом виходить у перистиль i дивиться вбiк на вулицю. В його поводiннi видко не тiльки нетерплячку, але й тривогу.

На порозi сiней, що ведуть з перистиля, показуеться Прiсцiлла, закутана в велике, з грубоi тканки, покривало, вона його скидае, увiйшовши, i ii суворо проста одежа кидаеться в вiчi дивним контрастом супроти оздобноi оселi та й коштовного, хоч i благородно простого патрицiанського убрання самого Руфiна. В руках у Прiсцiлли маленька лампочка (люцерна).

Руфiн (кидаеться iй назустрiч. З докором, в якому бiльше чутно бiль, нiж досаду).

Прiсцiлло! як же можна?..

Прiсцiлла (спокiйно).

Що, Руфiне?

Руфiн.

Ти знов була сьогоднi в катакомбах?

Прiсцiлла (трохи помовчавши).

Якби могла промовчати – охоче

промовчала б на се твое питання,

але ще бiльше, нiж оця люцерна,

мене перед тобою зрадить щирiсть.

(Становить люцерну на один з постаментiв.)

Неправди я казать тобi не хочу,

а правду перемовчать не здолаю:

так, я була сьогоднi в катакомбах

i завтра знов пiду, як тiльки ти

менi того не заборониш.

Руфiн.

Люба,

ти знаеш, я нiколи не вживаю

супроти тебе нi тiеi сили,

яку менi дала сама природа,

нi того права, що дае закон.

Менi бридка слухнянiсть поневолi, —

я ж не рабиню взяв собi за жiнку.

Прiсцiлла.

У Римi небагато чоловiкiв

таких, як ти, а може, ти единий

на цiлий Рим. Я тямлю се й цiную.

Бог, – всевидющий свiдок почуваннiв,

всю вдячнiсть мого серця бачить ясно,

i чей же вiн менi колись поможе

ту вдячнiсть виявить супроти тебе.

А поки що – коли б ти знав, як тяжко

менi невдячною здаватись…

Руфiн.

Годi,

лишiмо се,