Ангiна

Нововолинськ, 1972 рiк. Менi 8 рокiв, зима, холодно, темно, сiчень мiсяць. Заболiв я тяжко – грип, ангiна, температура. Вiдвезли мене в лiкарню. Сiчень мiсяць, на дитяче вiддiлення мiськоi лiкарнi. Нас багато, зима, дiти багато поморозились. Поклали мене в кiмнату, де нас було п'ятеро. Всi маленькi, дiтки були десь на рiк меншi, на два, всiм по 5, по 6, по 7 рокiв, менi – 9. Один був такий як я. Я прийшов, ми лягли, нам лiки почали давати, познайомились. Бачу, смутнi вони якiсь тi дiти. Був там Сергiй, такий як я. Вiн якийсь був нервовий, чуть шо, зразу iх бив, подзатильники та копанцi давав. БАчу, в тих тумбочках, шо вони були, його тумбочка була вся забита цукерками та водою, якийсь апельсин, то яблучко було, у дiтей нiчого не було.

Потiм пiшли, я на сходах на першому поверсi спустився, а вони менi пiдходять i говорять, що Сергiй б'е iх, а те, що батьки принесуть, забирае у них. Такий маленький паханчик, злодiйчик. Говорять, мабуть, i до тебе полiзе битися. Я не любив битися, але вже другий рiк ходив на баскетбол грав, бiгав, трошки був якийсь спорсмен. Я думав, коли то вiн до мене причепиться, коли чогось буде хотiти. Татко прийшов до мене на вихiднi в суботу, принiс менi якiсь сухарики, пiроженко менi принiс, декiлька яблучок, поговорили ми. Говорю, температура вже впала менi, ще день-два i в понедiлок, мабуть, мене випишуть.

Ну прийшов я в кiмнату, в палату лiкарнi. Хлопцi всi на мене подивилися, а Сергiй пiдбiгае до мене i вирвав у мене пакунок-сiтку з тими дарчиками вiд батька. Я знав, що то може бути, ми зцепилися. Зцепилися i почали боротись. Боролись i боролись, почали бити один одного. Впали з кроватi, кровать розлетiлася, тумбочка розбилася, доски валялись, а дiти вокруг почали кричати: «Сашко, бий того Сергiя, бий, бо вiн нас обiжае!» Я його бив i бив. Вiн сначала кричав, угрожав, шо заб'е мене. А я бив його в груди, бив його по головi. Кров з нього текла, а я не хотiв зупинитися, бив, а вiн потiм почав плакати i кричати, шоб я його пустив. Я ше декiлька раз його вдарив i сказав: «Ще раз вiд когось шось вiзьмеш, заб'емо тебе разом». Вiн плакав, втирав собi сльози, втiк з кiмнати. Хлопцi всi мовчали, дивилися на мене, була на менi рубашка лiкарняна, порольна. Почали вони мене вiдтирати, синець мав. Поскладали ми кроватi, постелi поскладали, хлопцi були щасливi.

Той Сергiй на другий день вже не прийшов до нас спати, його виписали десь через двi-три години. В мiстi бiльше я його не бачив. Мене виписали в понедiлок.

Рябина-горобина

Зранку проснувся в будинку, а тут же в дверi сусiд мiй стукае, сусiд Гена. Я говорю: «Гена, шо це таке, вiсiм ранку, а ти вже до мене бiжиш!» А вiн говорить: «Сашко, пiщекомбiнат, наш консервний завод городський об'явив, шо збирае рябiну, рябiну-горобину i платить вiн по чотири копiйки за кiлограм. Ідемо збирати!» А ми жили бiля базару, навколо базару стояли дерева, були каштани, але була й рябiна.

Ну i ми шо? Бiзнес е бiзнес. Пiшов я до татка, взяв з шахти мiшок полiетиленовий. А тi мiшки полiетиленовi були десь метр на метр, вони трошки грубiшi були. А вони вiшали туди в шахтi по лавах, набирали туда воду i вони вiшали пiд потолком, шо якшо взрив в шахтi, вони робили орошенiе, вони взривали тi мiшки з водою i вода розпилялася по лавi, шоб не було пожару. Ну i татко принiс пару штук, шоб було для дому, для господарства. Нiхто особливо не були проти того, дома завжди пригодиться мiшок: чи для бульби, чи для картоплi, чи для яблук, мiшок – то добра рiч. Я говорю татку: «Вiзьму один мiшок для рябiни, якiсь грошi зароблю собi, може велосипед собi куплю чи як». Добре, татко дав менi, ми пiшли.

/Взяли драбину в себе в сараi, до дерева полiзли i почали збирати горобину. Збирали-збирали, я бачу, вже десь 10 кiлограм назбирав, якраз на 30 копiйок. Гена був старший вiд мене, вiн зiбрав трошки бiльше, 15 кiлограм. Ну шо, ми йдемо потихеньку до того консервного завода на роздаточний пункт. Ідемо-iдемо, пройшли ми, а консервний завод треба було пройти бiля мiськвiддiлу мiлiцii. Гена трошки був сильнiший, то вiн перший прийшов, вiд мене метрiв 50 пройшов, а бiля входу проходжу, а з